Комплекс Любомирських у Рівному на акварелях Жана Якоба Бургіньйона.

Незважаючи на поважний вік, Рівне в історико-архітектурному сенсі не може, на жаль, похвалитися багатим переліком пам'яток старовини. Найстаріша архітектурна пам'ятка національного значення дерев’яна Успенська церква - датована 1756 роком, колишній будинок гімназії (тепер краєзнавчий музей) - 1839 роком. Разом з тим добре відомо, що в минулому місто мало одну з найрозлогіших магнатських резиденцій Речі Посполитої. Йдеться про унікальний палацово-парковий комплекс Любомирських, котрий, пройшовши довгий шлях розвитку, остаточно сформувався під кінець XVIII ст.

Загальний вигляд палацу Любомирських з півночі Головна його споруда - власне палац або, як його ще часто називали, „замок" - зафіксована на багатьох старих фотографіях, неодноразово опублікованих у працях дослідників. Споглядаючи монументальні руїни палацу Любомирських, давно вже не існуючі, ми ніби занурюємося в ту майже примарну атмосферу давнини і навіть не підозрюємо, що цей палац був лише однією частиною розлогого ансамблю, до складу якого входили ще десятки цікавих, своєрідних об'єктів. Протягом декількох десятиліть зусиллями архітекторів і садівників тут були створені всі умови для задоволення будь-яких забаганок господарів - для розваг і велелюдних банкетів з нічними феєрверками, для театральних дійств і верхової їзди на породистих конях, для розважливих прогулянок з гостями, для катання по ставку на дивних човнах, для усамітненого спілкування з олюдненою, добре доглянутою природою, зрештою навіть для звичайної риболовлі з вудками. Подібна багатофункціональність рівненської резиденції вимагала доволі розвинутої, продуманої та старанно реалізованої архітектурно-ландшафтної композиції з певною ієрархією архітектурних і ландшафтних форм, поєднаних в одну органічну цілісність. Непростим завданням було також пристосування до природних особливостей місцевості, прикметної своїм низинним розташуванням у заплаві річки Усті.

Розпланувальна схема палацово-паркового комплексу Любомирських На жаль, ще на початку XIX ст. цей самобутній ансамбль з його різноманітними об'єктами архітектурного і ландшафтного мистецтва став на шлях поступового занепаду і на сьогодні повністю втрачений. При цьому майже всі його об'єкти зникли набагато раніше від будівлі самого палацу. Радикально змінилася і гідрографічна ситуація, тому колись величезний штучний став зіщулився до розмірів невеличкого озерця поблизу краєзнавчого музею. І нам залишалося лише б в уяві за спогадами та мемуарами сучасників судити про його вигляд, якби не одна архівна знахідка. Без неї ми ніколи не дізналися б не лише про характерні риси і конкретне наповнення цього ансамблю, не кажучи вже про те, як це наповнення виглядало в дійсності.

У свій час така нагода випала автору під час опрацювання фондів Російського державного історичного архіву (РДІА) в Санкт-Петербурзі. В одній зі справ був віднайдений унікальний для архітектурно-містобудівної історії Рівного французькомовний документ під назвою «Plan du Chateau, Jardins, Parc & d’une partie de la Ville de Rowno» («План замку, садів, парку та частини міста Ровно»). На аркуші доволі великого формату відтворено східну частину міста включно з фрагментом ринкової площі та практично увесь територіальний ареал палацово-паркового ансамблю з усіма його просторовими зонами і розташованими на них окремими об'єктами (будівлями, малими архітектурними формами, алеями, каналами, садами, мостами, павільйонами тощо). Справа внизу чітко прочитується авторський підпис з датою – “J.J.Bourguignon 1797 Mars 19”.

Загальний вигляд китайського храму. В глибині - мурований костел біля ринкової площі На відміну від цілої низки інших, добре відомих фіксаційних планів міста Рівного, укладених у кінці XVIII - на початку XIX ст. державними службовцями, цей оригінальний документ вирізняється незвичною побудовою композиції: північ спрямована донизу, відтворено лише східну частину міста, до того ж значний її фрагмент автор замаскував переліком об'єктів, наведених на картуші, намальованому у вигляді напіврозгорнутого паперового згортка. Головна увага була зосереджена на якнайповнішому відтворенні палацово-паркового комплексу. Очевидно, що перед автором стояло особливе завдання - детально відтворити на плані в першу чергу всі складові частини палацово-паркового комплексу Любомирських у тому вигляді, в якому вони перебували на той час. Відображення самої міської забудови було, очевидно, побічним завданням і здійснювалося лише в тій мірі, в якій воно узгоджувалося з головним. Хоча й до цієї справи автор віднісся досить старанно, намагаючись нанести на план і включити до переліку будівлі міщан торгові ряди на ринковій площі, східну (Острозьку) міську браму, сади та городи селян на передмістях і навіть назви окремих доріг, що вели до міста.

Як бачимо, цей доволі об'ємний перелік поряд із суто рекреаційними об'єктами князівської резиденції містить і деякі позиції, що стосуються самого міста (ринок, міська брама, міський місток, заїжджий двір тощо). Але переважна більшість позицій пов'язана саме з парком і його благоустроєм.

Втім, найцікавіша і вкрай нетипова як для картографічного фіксаційного плану особливість полягає в тому, що вздовж верхньої та правої сторін аркуша автор розмістив 19 (дев'ятнадцять!) акварельних мініатюр, на яких зафіксував найпривабливіші, як на його думку, пейзажні сцени. Основними сюжетами стали найбільш виразні фрагменти забудови та природно-ландшафтного благоустрою палацово-паркового комплексу. Показово також, що при цьому не подано практично жодного загальноміського сюжету, якщо не зважати на дуже узагальнений силует міського костелу на одному з малюнків.

Звідси напрошується припущення стосовно мети створення цього документа - це, очевидно, бажання замовника мати під рукою узагальнений і, головне, унаочнений малюнками фіксаційно-інвентаризаційний „паспорт" своєї рівненської резиденції, котрий міг би використовуватися задля різних репрезентативних чи то довідково-інформаційних потреб.

Ермітаж Довгий час цей документ перебував у сімейному архіві Любомирських. Згодом він набув статусу одного з вихідних документів при заснуванні в Рівному гімназії. Про це говорить пізніший напис у лівому верхньому куті: „Сей план, относящийся к сделке, заключенной от 1835 года ноября 25 дня правлением университета Св. Владимира с князем Фридриком Любомирским подписуем: ректор Максимович, декан С.Выжевский, декан Владимир Цых, управляющий Е.Зелинский, советник М.Козачинский, поверенный князя Фридрика Любомирского Даниил Иван сын Рильки". Окрім цього напису, на план також було нанесено контури майбутньої гімназіальної будівлі - там, де вона знаходиться і донині (тепер це краєзнавчий музей). Тобто все виглядає так, що цей документ, який довго зберігався в сімейному архіві Любомирських, за випадкової нагоди був долучений до угоди князя з Київським університетом під час її обговорення й остаточного затвердження. Можна думати, що іншого плану міста в розпорядженні договірних сторін просто не виявилося. Згодом він потрапив до київського губернаторства, а вже потім шляхом різних бюрократичних процедур по лінії освітянської адміністрації - до Санкт-Петербурга, оскільки саме тут мало остаточно вирішуватися питання фінансування нового будівництва в Рівному. Коли будівництво добігло свого кінця і гімназія почала діяти, цей документ разом із іншими паперами потрапив на архівну полицю. Тутешні архіваріуси, добре розуміючи історичну цінність цього унікального документа, виділили його згодом в окрему справу.

Звичайно, нас не може не зацікавити ця особа, яка залишила помітний слід в архітектурній історії Рівного. Хоча наявна інформація про життєвий і творчий шлях цього майстра ще дуже обмежена, деякі відомості, зібрані докупи, проливають трохи світла на цю безумовно неординарну особистість.

Чи не вперше лаконічні відомості про Бургіньйона подає Т.Стецький: «Сам парк (у Рівному - П.Р.) в англійському густі облаштував родовитий, запрошений з над Тамізи (Темзи - П.Р.) англік, будівничий Бургіньйон, котрий також побудував вишукану теплицю, заповнену рідкісними рослинами, требхаузи, ананасарню і заклав невеличкий тополевий лісок по другій стороні вулиці, котрий поєднав з парком містичним підземним тунелем. В тому тополевому ліску у вишуканій піраміді була влаштована кухонька, де їли підвечірки, відбувалися улюблені народні забави, відзначалися зажинки та обжинки».

Готичний храм Згодом цікаву, щоправда, теж дуже лаконічну інформацію про нього подали також Лукомські перед першою світовою війною в добре відомій праці про історію Вишневецького замку. Одному з них серед розпорошених документів родинного архіву Вишневецьких, що знаходився в замку, довелося на власні очі бачити перші розбивочні плани для облаштування частини тамтешнього парку, датовані 1789 роком і також підписані Бургіньйоном. Це повідомлення засвідчує, що перед тим, як перебратися до Рівного, молодий майстер якийсь час працював при дворі Вишневецьких, опікуючись ландшафтним благоустроєм і, цілком можливо, здійснюючи також якісь будівельні роботи. Можливо, що саме у Вишнівці розпочалася його творча кар'єра на Волині.

Рік народження архітектора вдалося встановити завдяки віднайденому О.Прищепою в архівних фондах ревізького списку від 11 березня 1816 року про місцеву шляхту. В цьому документі згадується дворянин „Ян Якоб Петров сын Бургініонъ" і зазначається, що на момент перепису йому виповнилося рівно 50 років. Разом з ним проживала дружина Єлизавета віком 24 роки та троє дітей: новонароджений син Генріх, однорічна дочка Емілія та п'ятирічна дочка Еліза. Під цією інформацією знаходиться власноручний підтверджуючий підпис архітектора «Jean Jacob Piotra sin Bourguignon».

З цього подання з'ясовується рік народження архітектора - 1765 або, що ймовірніше, 1766. Тобто на момент першої відомої згадки про його проектні роботи у Вишнівці йому мало виповнитися 23 роки. Це той вік, який може характеризувати Бургіньйона як архітектора-початківця, котрий, здається, за прикладом багатьох інших іноземних мандрівних майстрів з мистецьким вишколом покинув батьківщину в пошуках кращої долі на сході Європи в середовищі заможної польської аристократії. Оскільки згідно з поданням Т.Стецького Бургіньйон прибув на Волинь з берегів Темзи, існує велика ймовірність його англійського походження, хоча його прізвище натякає водночас на можливі генеалогічні зв'язки з Францією. Не випадково у згаданій публікації Г.Лукомського його охарактеризовано як учня знаменитого французького архітектора Ленотра, що слід розуміти лише в переносному значенні, зважаючи на роки життя знаменитого французького майстра (1613-1700).

Коли саме і за яких обставин Бургіньйон уперше з'явився в Рівному, теж залишається невідомим. Зважаючи на обставину, що в 1797 році йому виповнився 31 рік, гіпотетично можна вважати, що він прибув сюди приблизно в середині 1790-х років, можливо, не без рекомендації Вишневецьких.

При цьому не можна не зауважити непростих сімейних обставин, які склалися в родині Любомирських у 1790-х роках на час укладення цього цікавого картографічного та іконографічного документа, які, можливо, певним чином також слугували мотивацією для укладення Бургіньйоном фіксаційного плану. Річ у тім, що вже немолодий глава сімейства князь Юзеф Любомирський (1751-1817) в своєму безмежному захопленні будівельними прожектами і реформаторськими справами, що потребувало чималих видатків, несподівано стикнувся з фінансовими проблемами. Через борги він змушений був у 1791 році взяти велику позику в одному з голландських банків. Але оскільки вчасно обслуговувати фінансові зобов'язання не вдавалося, справа дійшла до примусового встановлення адміністративного контролю над всіма маєтностями князівської „Ровенщизни". Це вже означало реальну загрозу банкрутства.

Виправити критичну ситуацію до певної міри вдалося лише зусиллями його дружини Людвіки Любомирської (від народження Сосновської), на користь якої князь Юзеф 30 січня 1794 року переписав усе своє нерухоме майно. Відтак, перебравши на себе кредиторську відповідальність, княжна змогла отримати підтримку своїх кревних, що вкупі з її ентузіазмом та наполегливістю і врятувало рівненську резиденцію від найгіршого - можливості бути конфіскованою або проданою за борги.

Те, що цей фіксаційний документ з'являється в перші роки господарювання княжни Людвіки, наводить на думку, що саме вона була ініціаторкою його створення. Більш того, ризикнемо припустити, що сама поява Яна (Жана) Якуба Бургіньйона в Рівному теж була якимось чином пов'язана з будівельними та господарськими намірами княжни, з непростими для резиденції роками боротьби за виживання і з намірами Л.Любомирської навести нарешті лад у своєму господарстві. Звичайно, можна також думати, що, окрім чисто репрезентативних потреб, цей план мав і суто практичне значення, дозволяючи більш точно визначати конкретні заходи для підтримання всієї князівської садиби в належному стані. Саме в цьому контексті, очевидно, слід розглядати і мотивацію укладення Бургіньйоном фіксаційного плану, віднайденого серед архівних справ. Очевидно також, що це не був проектний документ. Його призначення полягало в іншому - якомога повніше і репрезентативніше відобразити і сам палацово-парковий комплекс, і доволі значну частину міста.

Подальші згадки про діяльність Бургіньйона в Рівному дуже лаконічні. Відомо, зокрема, що він від княжни Любомирської отримав доручення укласти план центральної частини міста, дуже постраждалого від великої пожежі 19 червня 1819 року. Архітектор уклав такий план, який теж зберігається у фондах РДІА. Однак до реалізації він не був затверджений через свою фрагментарність та невідповідність діючим на той час у Росії містобудівним правилам. Існують також непевні згадки про можливу участь Бургіньйона разом з Ф.Мєховичем у проектуванні рівненської гімназії в 1835 році, однак прямих підтверджень того не виявлено. Про останні роки життя Бургіньйона інформацію розшукати поки що не вдалося. Чи скінчився його життєвий шлях тут, у Рівному, чи, можливо, на схилі літ він повернувся до батьківщини, на береги далекої Темзи - про те нічого не відомо.

Незаперечним залишається однак висновок про те, що саме завдяки виконаному ним фіксаційному плану частини міста Рівне разом із низкою акварельних рисунків маємо дуже інформативні, до того ж найстаріші зображення тутешнього архітектурно-ландшафтного середовища кінця XVIII ст., котрі відтворюють одну з найяскравіших сторінок його історії.

П.А.РИЧКОВ
доктор архітектури, професор НУВГП, м. Рівне
Газета «Сім днів», квітень-травень 2008

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись