Рівне в 1911 році: Управління, економіка, культура.

Як би хто не ставився до періоду панування Російської імперії на наших землях, але саме цей період дав поштовх для розвитку Рівного як міста. Адже ще на початку XIX століття це був заштатний населений пункт, який не відігравав якоїсь помітної ролі у суспільно-політичному та соціально-економічному житті краю. Але отримавши статус повітового міста Волинської губернії, Рівне починає нехай не бурхливо, але все-таки більш-менш стабільно розвиватися і на початок XX століття набуває стандартних рис тогочасного адміністративного центру, який мав таку-сяку промисловість, певну кількість навчальних та культурно-освітніх закладів, а також адміністративних установ. Звичайно ж, за всім цим стояли живі люди, і головною позитивною рисою тогочасної статистики було те, що вона зберегла і донесла до нас прізвища цих людей. Тобто ми і через сто років можемо мати уявлення про те, хто був хто колись у місті Рівному.

Отож рік 1911-й. У Рівному мешкає 33722 особи, з них майже 58% - євреї. Оскільки ж тяга цього народу до комерційної діяльності є всесвітньо відомою, то нічого дивного немає в тому, що з 11 тогочасних рівненських підприємств 7 належало саме євреям, а одне вони орендували. Найбільшим серед цих закладів була фабрика цукерок Л.Кременіцера, на якій працювало 17 робітників. Такими ж підприємствами володіли брати Ісаак та Міхель Резники (11 робітників) та Янкель-Шимон Фукс (8 робітників). Таким чином, кондитерська промисловість на той час була найрозвиненішою в Рівному.

Після цукерок найбільшою популярністю у мешканців повіту користувалися, напевно, цигарки, оскільки місто мало 2 фабрики цигаркового паперу, якими володіли, відповідно. Берко-Іде Блай (7 робітників) та Давид Зайдман (3 робітники). Любителі пива теж мали б бути задоволеними - потреби місцевого ринку в цьому напої забезпечував пивоварний завод акціонерного товариства Бергшлосс. Металургія ж у Рівному в 1911 році була представлена чавунно-ливарним заводом А. Гензеля (12 робітників).

Та найбільшим підприємством міста був казенний (державний) винноочисний склад № 4 (65 робітників). До виробництва алкоголю був також причетний ректифікаційний завод князя Станіслава Любомирського (10 робітників). Його син, Казимир, володів водно-паровим млином (5 робітників), який здавав в оренду Хані Гіндер. Паровий млин, на якому працювали 2 робітники, мав такий собі В.Бачковський.

Лікарі в Рівному на початку XX століття практикували переважно приватно, а в 1911 році в Рівному їх нараховувалось 17 осіб, зубних лікарів та дантистів - 11, повивальних бабок та акушерок - 12. Що ж стосується стаціонарних лікувальних закладів, то їх було лише два, і вони, знову ж таки, були єврейськими: єврейська лікарня та єврейська громадська богадільня.

Зате за кількістю різноманітних благодійних товариств початок століття зовсім не поступався нашому часу: на кожні 5 тисяч мешканців Рівного якраз припадало по товариству. Особливу ж увагу до себе мали б відчувати учні шкіл та гімназій, оскільки їх опікуванням займалось аж 4 такі установи: Товариство допомоги потребуючим учням Рівненського реального училища, Товариство допомоги потребуючим ученицям Рівненської жіночої гімназії, Товариство допомоги бідним учням Рівненського міського училища та Товариство допомоги бідним учням Рівненського чотирикласного училища. Своїх покровителів мали також бідні євреї (Товариство допомога бідним євреям міста Рівного Лінас-Гацеде), просто бідні (Товариство допомоги бідним міста Рівного) та тварини (відділення Російського товариства захисту тварин).

"Вогнищ культури" в місті в 1911 році було сім: роль сучасних клубів та будинків культури виконували Благородні збори (для дворян) та Громадські збори (для середнього класу). Всі інші мали задовольнятися посиденьками на вечорницях.

Виставу можна було подивитися в міському театрі або в залізничному театрі станції Рівне. Та це, знову ж таки, для інтелектуалів. Що ж стосується основної маси населення, то вони тішилися тогочасними новинками техніки - біоскопами (щось середнє між діафільмом та кінострічкою), яких у місті було три: електробіоскоп Берендта, біоскопи Бліндера та Новий Мір. Окрім цього, в Рівному функціонувало 5 бібліотек, 11 закладів торгівлі книгами, 8 друкарень та 6 фотостудій.

Анна Олексiївна Андро Тепер звернемося до різних адміністративних посад, яких на гой час було дещо менше, ніж зараз, але це не завадило російській управлінській системі свого часу зарекомендувати себе у світі (поряд з британською) як найбільш бюрократизованій. Отож посаду міського голови (вона так само називалася і тоді) посідав Едуард Лебедзієвський. Та за статусом вище нього стояв повітовий предводитель дворянства - ним був Дмитро Андро. Тим, хто знайомий з історією Рівненщини, це прізвище дещо говорить: саме його мала після одруження дочка президента Петербурзької Академії мистецтв Олексія Оленіна - Анна, яку свого часу покохав Пушкін, присвятивши їй один з найвідоміших своїх віршів - "Я помню чудноє мгновєньє...". Та батьки не забажали віддавати свою дочку за гульвісу (саме таку репутацію мав поет у Петербурзі), і вона вийшла заміж за польського комісара на польських землях Андрія Андро, решту свого життя провела на Волині і була похована (померла в 1888 році) на території Корецького Свято-Троїцького монастиря.

А перелік рівненських міських та повітових урядовців продовжимо в порядку зменшення значимості їхніх посад:

  • начальник поштово-телеграфної контори (поштове керівництво того часу обов'язково входило до місцевої еліти) - місце було вакантним;
  • начальник Рівненського залізничного поштового відділення - Іван Родзяловський;
  • повітовий справник (начальник повітової поліції) - Іван Комаревич;
  • начальник тюрми (незмінний атрибут будь-якого повітового міста) - Василь Марчковський;
  • керуючий відділенням Держбанку - Персіянов;
  • повітовий казначей (сучасне - начальник фінвідділу) - Дмитро Спєшнєв;
  • наглядач 3-го округу акцизного управління (головний податківець) - Олександр Левицький;
  • директор реального училища та начальник жіночої гімназії (суміщав обидві посади) – Костянтин Бєлєнький.


  • Якщо звернутися до довідника Золоті Сторінки України, Рівненська область (1998 рік), то можна виявити, що зі всіх зазначених прізвищ зараз у Рівному можна зустріти лише потенційних нащадків Комаревича (З особи), Левицького (16 осіб) та Бєлєнького (1 особа).

    Олександр Панасенко, Олександр Коташевський.
    Газета "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ", 1999 р.

     Важливе застереження

    Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

    << Повернутись