200 грамів хліба на день і 400 грамів м’яса на місяць

В суботу минає 69 років із того часу, коли після трьох неймовірно важких років німецько-фашистської окупації було звільнено наше місто. За окупаційний період багато втрат зазнали люди та господарство нашого краю, хоча життя тривало й під гітлерівським чоботом. Яким воно було, як вдавалося виживати людям, які підприємства працювали в Рівному за німців? Про це багато розповідають документи Державного архіву Рівненської області.

Післязавтра, 2 лютого, ми відзначатимемо 69-ту річницю визволення нашого міста від окупантів. Отже, із цієї нагоди хочемо нагадати, яким було життя рівнян під час окупації. Адже багато хто нині сумнівається в тім, що визволення потрібно святкувати…

Рівне окупували на сьомий день війни. Зранку 28 червня в місті з’явилися перші ворожі мотоциклісти, а вже у липні нацисти окупували майже всю територію нашого краю. Із захопленням 9 серпня 1941 року Зарічного завершилась повна окупація Рівненської області, яка тривала до весни 1944 року.

У серпні 1941 року Гітлер визначив адміністративний поділ окупованих українських земель. Більшість територій, у тому числі й Рівненщина, ввійшли до рейхскомісаріату «Україна», центром якого стало місто Рівне. Рейхскомісаром «України» Гітлер призначив гауляйтера Східної Пруссії Еріха Коха.

У перші місяці війни німці погоджувались на існування підпорядкованих їм українських органів. Так, у Рівному в липні 1941 року була створена міська управа на чолі з Полікарпом Бульбою. Головним завданням міської управи було забезпечення мешканців продуктами харчування, помешканнями, прибирання бу­дівель, зруйнованих внаслідок бомбардувань міста і боїв за нього. В підпорядкуванні міської управи працювали чотири цегельні на вул. Німецькій (Соборній), 426; фабрика содової води на вул. Гарбарській (Княгиницького), 7 і броварня на вул. Німецькій, 213.

Броварня, яка розташовувалась у приміщенні сучасного пивзаводу «Рівень», розпочала свою роботу в окупації вже 30 червня 1941 року і першу продукцію видала 11 липня. Броварня мала механічний, пивний, дріжджовий, лимонадний, господарський цехи, а також лабораторію, охорону та контору, в яких працювали від 130 до 150 людей.

У підпорядкуванні міської управи були також електростанція, яка відновила свою роботу 1 липня 1941 року, водогін і каналізація (відновили роботу в жовтні 1941 року), дві лазні, два готелі, їдальня суспільної опіки, трикотажна майстерня-школа тощо.

Завдяки сприянню міської ради у місті працювало 9 пекарень, які випікали щоденно 8100 кілограмів хліба на 37 000 населення (кілограм на 5 осіб). У місті було 19 споживчих крамниць, 5 м’ясних, магазин канцтоварів, крамниця, де продавались овочі і риба, та їдальня. У м’ясних крамницях м’ясо видавали по картках – 400 грамів на особу щомісячно.

У серпні 1941 року в Рівному відновив роботу Центросоюз (щось на зразок теперішньої споживспілки). Спадщина, яка залишилась після бомбардування та запеклих боїв, вимагала від ­керівництва і працівників управи і промислового відділу Центросоюзу великих зусиль, щоб відновити найнеобхідніше.

Внаслідок цієї праці відновили випуск продукції фабрики макаронів на вул. Шкільній, 13 і на вул. Легіонів (П. Дорошенка), 28 (виробляли відповідно по 300 і 350 кг макаронів за зміну); фабрика, яка виробляла кінські підкови, пательні, ножі, будівельні гаки, обі­грівальні печі та окови для упряжі на вул. Обозовій (Герцена), 6; фабрика валянок на вул. Хмільній, 30 (виробляла тисячу пар валянок за місяць); фабрика з виготовлення гречаної і пшоняної круп на вул. Пекарській (Лісовської), 28 (виробляла тонну крупи за день); фабрика щіток та рогових гребенів на вул. Хмельницького (Пересопницькій), 173 (виготовляла понад сто щіток і двісті гребенів за день); механічна фабрика кави на вул. Хмельницького, 134; фабрика з переробки овочів на вул. Хмільній, 46 тощо. Але зважаючи на кількість товарів і послуг, яких вимагали німецька армія і цивільне населення, цього було недостатньо.

У Рівному працювали 6 аптек, обласна друкарня на вул. Німецькій (Соборній), 83, рибне господарство гебітскомісаріату на вул. Хмельницького, 100, сушарня овочів на вул. Білій, 15, Рівненська районна споживча спілка на вул. Гандльовій (Базарній), 2, казино рейхскомісаріату для німецьких офіцерів, склад для забезпечення німецьких жінок на вул. Німецькій, 173, готель «Брістоль» на вул. Німецькій тощо.

Протягом серпня-вересня на окупованій території облаштувалася німецька цивільна адміністрація: обласні, окружні, міські управи, поліцейські, фінансові та інші органи.

15 вересня 1941 року створюється Рівненський гебітскомісаріат (окружний комісаріат) на чолі з гебітскомісаром доктором Вернером Беєром. Це була перша інстанція цивільної німецької влади в нашому місті, яка вирішувала всі справи, пов’язані з полі­тичним, господарським і культурним життям області.

Окупаційна влада робила вигляд турботи про місцеве населення, а воно знаходило в собі сили для продовження життя. Прикладом такої турботи можна назвати відкриття 21 серпня 1941 року Рівненського обласного банку. Його завданнями були регулювання грошового обігу на території Рівненської області, приймання термінових та безтермінових вкладів, надання короткотермінових позик установам, торговельно-промисловим підприємствам і приватним особам тощо. Із 26 січня 1942 року його функції перебрав на себе Господарський банк, що розташовувався на вул. СС (нині – С. Петлюри), 3.

Найбільші промислові підприємства Рівненщини були передані під тимчасову юрисдикцію різних німецьких підприємців і фірм («тройгандфервальтунг»). Водночас окупанти створили мережу монополістичних торгових фірм, які відали заготівлею продуктів для потреб Німеччини і розподілом споживчих товарів для частини працюючого населення ­рейхскомісаріату «Україна».

Разом із німецькою владою на Рівненщину прийшли і німецькі підприємства. Це будівельне акціонерне товариство «Агаг», бу­дівельні підприємства Брокера, Гуммеля, Шітца Гебрідера, Фріца Бендера, Теодора Прейзингера, Вільгельма і Йосипа Юнге, Едварда Гарта, автогараж Едварда Неймана, перукарня Кароля Дангера, цукорня Івана Клінкера, німецька пекарня Краузе, їдальня Гроссенфельдера, виробничі майстерні «Юнг» тощо. Були також підприємства, які обслуговували виключно військові об’єкти.

Усього в Рівному працювали 124 державні підприємства, 20 приватних німецьких підприємств та 14 підприємств міської управи.

Окупанти здійснювали програму економічного пограбування краю. В руїнах лежала більшість промислових під­приємств. 19 березня 1943 року рівненський гебітскомісар Беєр видав наказ стосовно примусової праці. «…Усі мешканці зайнятих східних територій підлягають згідно з їх працездатністю загальній обов’язковій праці. Ті, що супротивляться обов’язковій праці, і ті, що стримуватимуть інших від її виконання, будуть покарані в’язницею, – застерігав наказ. – У легших випадках може наступити також призначення до табору примусових робіт…»

Німецька влада і командування окупаційними військами використовували місцеве населення на будівництві оборонних споруд. На оборонних роботах у Рівному щодня працювали 300 чоловік цивільного населення, переважно поляки та українці. У них були каторжні умови роботи.

Органи влади одержали надзвичайні повноваження щодо окупованої території. Все в місті проголосили власністю Німеччини. Розпорядженням ортскомендатури м. Рівне було обмежено свободу пересування населення, встановлено комендантську годину: «Від 10 вересня 1941 року встановлюються для цивільного населення такі поліційні години: від 20-ї години до 5-ї години німецького часу. В тому часі забороняється цивільному населенню перебувати на вулицях міста. Хто порушить повище розпорядження буде заарештований і суворо покараний».

Жителі зобов’язані були зареєструватися за місцем проживання, і їм під загрозою смерті заборонялося залишати ці місця. Рівняни повинні були працювати на примусових роботах – будівництві шляхів, знесенні зруйнованих будинків, військових укріплень. Негайній примусовій здачі органам окупаційної влади підлягали радіоприймачі, велосипеди, друкарські машинки, а також майно із залишених баз, складів, магазинів, помешкань. Запроваджувалось обов’язкове постачання сільгосппродукції, а забій худоби відбувався тільки з дозволу влади. Купити одяг можна було тільки після здачі поставок. Населення платило непомірні податки – з прибутку, на заробітну плату, шляховий. З метою суворої економії електроенергії не дозволялося з 16-ї до 23-ї години включати жоден двигун у промислових закладах, населенню заборонялося користуватися будь-якими електричними приладами.

Згідно з розпорядженням рейхс­комісара України від 20 лютого 1942 року все населення м. Рівне для отримання харчових продуктів поділялося на чотири групи. До основної (третьої) групи були віднесені робітники, які щоденно працювали на окупаційну владу. «…Перш за все треба забезпечити тих, які працюють для німецьких інтересів, а потім їхніх членів родини. До тих слід залучити й членів родин таких осіб, які зобов’язалися до роботи в Німеччині…» Прикріплення до інших груп було можливим тільки після дозволу гебітскомісара. Існувала також і дитяча група, до якої належали діти до 14 років. З огляду на належність до групи видавалася й кількість продуктів першої необхідності на одну особу. Для прикладу наведемо максимальні норми виділення продуктів на особу, в грамах на тиждень.

Тижневий раціон мешканця окупованого Рівного

Група І

Група ІІ

Група ІІІ

Група ІV

Нормальні споживачі

харчових продуктів

Члени родин осіб,

які працюють для німецького добра

Робітники, які працюють для німецького добра

Найтяжче працюючі

М’ясо

Хліб

Сартик

(повидло)

Цукор

Картопля

Городина

100

1500

-

-

2000

Залежно від засобів

100

1500

 

-

-

2000

Залежно від засобів

200

2000

500

-

2500

Залежно від засобів

300

2500

500

250

3500

Залежно від засобів

Діти до 14 років та євреї отримували половину норм продуктів групи № 1.

За 32 місяці окупації місто і весь наш край зазнали величезних людських втрат і матеріальних збитків. За матеріалами розслідування злочинів гітлерівських загарбників у м. Рівне та Рівненській області Надзвичайною державною комісією під керівництвом Василя Бегми загальна сума завданих нашому краєві збитків становила понад три мільярди карбованців.

Масові репресії, розстріли, реквізиції, свавільне стягнення податків – таким був «новий порядок», запроваджений окупантами за планом підкорення народів Східної Європи «Ост». У грудні 1943 – березні 1944 років, з вигнанням гітлерівців, над Рівненщиною вдруге пронеслися фронтові бої. У лютому 1944-го наше місто було суцільною кривавою раною, щедро зрошеною солдатською кров’ю, сльозами матерів, вдів та сиріт.

Ольга ЧЕРВІНСЬКА
За матеріалами Державного архіву Рівненської області
газета «Сім днів» (7d.rv.ua)
30.01.2013



 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись