Ровно (1969 рік)

РОВНО. Старовинне українське місто, адміністративний, економічний і культурний центр Ровенської області УРСР (116 тисяч жителів). Розташоване на річці Устьє, лівій притоці Горині.

Час заснування невідомий. Перша письмова згадка про місто відноситься до 1282 року.

У середні віки Ровно було власністю різних українських, литовських і польських феодалів. У 1507 році одержало магдебурзьке право, за яким звільнялося від влади магнатів і одержало органи самоврядування,

У 1793 році, після другого поділу Польщі, в складі Волинського воєводства Ровно відійшло до Росії, ставши повітовим містом Волинської губернії. Будівництво Києво-Брестської та Поліської залізниць у кінці XIX століття, налагодження зв'язку з економічними і культурними центрами Росії сприяло розвитку міста.

У 1904 році в Ровно було створено групу РСДРП, яка підтримувала тісні зв'язки з московською організацією РСДРП. Під керівництвом більшовиків трудящі міста брали активну участь у першій російській революції 1905—1907 років. Особливо широкого розмаху набрав страйк залізничників станції у грудні 1905 року. Страйковий комітет очолював мужній революціонер-більшовик майстер залізничних колій Г. К. Решетников. Залізничники вимагали від царського уряду амністувати борців за народну волю, розпустити армію, скликати Установчі збори, скасувати воєнний стан, дати народу демократичні права. Страйк ровенських залізничників тривав дев'ять днів і був підтриманий залізничниками Сарн, Здолбунова, Домбровиці.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року у місті була створена Рада робітничих і солдатських депутатів. 28 грудня цього ж року в Ровно під керівництвом більшовиків встановлено Радянську владу.

На початку 1918 року місто окупували австро-німецькі війська, а в серпні 1919 року — білополяки. В липні 1920 року Ровно визволила Перша Кінна армія.

Восени 1920 року Ровно разом з західноукраїнськими землями загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Протягом дев'ятнадцяти років тривала окупація, під час яко? місто зовсім занепало. Різко скоротилося промислове виробництво, зросло безробіття. Очолювані Комуністичною партією Західної України трудящі Ровно вели героїчну боротьбу проти панування буржуазно-поміщицької Польщі, за своє соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною.

У 1939 році місто в складі західноукраїнських земель було возз'єднано з Радянською Україною. З 4 грудня 1939 року Ровно — центр Ровенської області УРСР. Місто стало «гомінкішим, почало розростатись, з'явились нові фабричні будови, школи і клуби, лікарні і нові жилі будинки,— писав пізніше в книзі «Сильні духом» Герой Радянського Союзу Дмитро Медвєдєв.— Населення Ровно досягло 50 тисяч чоловік. Перед війною у Ровно налічувалося 18 шкіл, два театри, багато клубів і бібліотек. Вимальовувалося нове, радянське обличчя міста».

Окупувавши Ровно, німецько-фашистські недолюдки спустошили його. Вони зробили з нього «столицю» загарбаних земель Радянської України. Тут розташувався рейхскомісаріат на чолі з катом українського народу Еріхом Кохом, «всеукраїнське гестапо» із загонами жандармерії, таємними агентами, карателями.

Трудящі Ровно вели мужню боротьбу проти гітлерівських загарбників. За завданням Ровенського обкому КП(б) України в місто на підпільну роботу був направлений Т. Ф. Новак, нині Герой Радянського Союзу, комуніст, який пройшов велику школу революційної боротьби ще в роки буржуазно-поміщицької Польщі. Він створив добре законспіровану бойову підпільну організацію, яка вела боротьбу з фашистами у всі роки окупації. Поряд з нею активно діяли ще дві підпільні організації, які очолювали колишні партійні працівники П. М. Мирющенко та М. М. Остафов. Під Ровно дислокувався партизанський загін Героя Радянського Союзу Д. М. Медвсдєва.

2 лютого 1944 року внаслідок здійснення Луцько-Ровенськоі' операції військами Першого Українського фронту під командуванням генерала М. Ф. Ватутіна Ровно було визволене з-під фашистського ярма. Чотирьом військовим частинам за цю операцію було присвоєно найменування «Ровенських».

Руїни і згарища залишила війна. Знавіснілий ворог завдав величезних збитків міському господарству, знищив і ту невелику кількість промислових підприємств, культурних і навчальних закладів, які були до війни.

Йшли роки, зростала армія трудящих міста, зростав її трудовий ентузіазм. І нинішнє Ровно не впізнати. До возз'єднання з Радянською Україною всю індустрію міста представляли три млини, цегельний та пивоварний заводи і кілька дрібних майстерень. У цілому в промисловості було зайнято кількасот чоловік. Сьогодні з невеликого міста з слабою напівкустарною промисловістю воно виросло у крупний промисловий центр. На 40 потужних підприємствах працює понад 25 тисяч чоловік. Вони випускають валової продукції у 100 раз більше, ніж у довоєнному 1940 році. Якщо раніше головною і чи не єдиною галуззю промисловості Ровно була харчова, то тепер виробниче обличчя міста визначає електротехнічна, машинобудівна, металообробна та текстильна промисловість.

У 1963 році почав давати першу продукцію один з найбільших у Європі Ровенський льонокомбінат потужністю 23 мільйони метрів тканин у рік. На ньому встановлене найновіше ткацьке устаткування. Площа виробничих цехів комбінату—понад десять гектарів, а кількість робітників — майже сім тисяч чоловік — у п'ять разів більше, ніж на всіх підприємствах міста у 1944 році. З кожним днем збільшується асортимент продукції— мішковина, брезент, бязь, декоративні тканини. Освоєно випуск тканин для сорочок та суконь. Лише за 1968 рік льонокомбінат випустив понад 22 мільйони погонних метрів тканин.

Ровенський завод високовольтної апаратури — первенець високовольтного апаратобудування в західних областях України. Першу продукцію видав у 1957 році, а сьогодні П можна зустріти на багатьох фабриках, заводах і в науково-дослідних інститутах країни. Підприємство має споживачів і за кордоном. Його апаратура у так званому тропічному виконанні добре працює у ряді країн Азії і Африки. Колектив заводу освоїв новий вимикач ВМП-10 з пружинним приводом, який демонструвався на міжнародній виставці в Будапешті і одержав високу оцінку. На підприємстві — десятки раціоналізаторів, чудових майстрів «золоті руки», які є гордістю всього робітничого Ровно. Це — почесний громадянин міста свердлувальник В. В. Веремеєнко, фрезерувальник К. І. Лещук, слюсар А. М. Вареник, електрозварник П. В. Максименко.

У 1963 році був збудований Ровенський завод тракторних запчастин, який поставляє деталі до тракторів ДТ-54 і Т-75 у всі області України, а також у Цілинний край, Сибір, Прибалтику, Примор'я та інші місця нашої неосяжної Батьківщини. В кінці п'ятирічки він вироблятиме продукції на 22 мільйони карбованців, стане одним з найкрупніших підприємств машинобудування в західних областях України, випускатиме 850 видів запасних частин. Усі технологічні процеси на ньому будуть автоматизовані і механізовані з застосуванням виробничого телебачення.

На кінець п'ятирічки стануть до ладу нові потужні підприємства. Швидкими темпами зводиться гігант хімічної промисловості — завод азотних добрив. Його цехи займатимуть більш як семидесятип'ятигектарну площу. Вже здана в експлуатацію перша черга, яка дає понад 400 тисяч тонн аміачної води на рік. Набравши проектної потужності, завод випускатиме сотні тисяч тонн мінеральних добрив на рік. Будується перша в Радянському Союзі дослідно-показова фабрика нетканих матеріалів.

Ровно сьогодні — це не тільки значний промисловий центр, це — красиве сучасне місто-сад.

Американський письменник Джон Рід, перебуваючи в Ровно як військовий кореспондент у 1915 році, у книзі «Вздовж фронту» писав: «Злиденні села тулилися навколо «казьонок»,— тепер закритих,— нещасні дерев'яні халупи, розкидані серед грязюки і недбало покриті соломою, порізаний коліями простір — у володінні свиней, що риють землю... Я ніколи не забуду Ровно... Вулиця була захаращена вонючими покидьками серед в'язких калюж, які розбризкувалися при кожному проїзді візків. Навкруги дзижчали хмари вгодованих мух...»

Таким же брудним, з вузькими вуличками, сірими будиночками і бараками залишалося місто до возз'єднання з Радянською Україною. Нині на їх місці широкі площі і вулиці з багатоповерховими будинками. Новобудови прикрасили центральну вулицю міста — Ленінську. Милують око величні споруди музично-драматичного театру, широкоформатного кінотеатру «Жовтень», дев'ятиповерхового будинку на площі Леніна, універмагу, головного корпусу Українського інституту інженерів водного господарства, восьмиповерхового готелю, поштамту, облицьовані білосніжною плиткою жилі корпуси...

І куди не глянеш — скрізь алеї, сквери, квіти, які стали постійними супутниками і друзями ровенчан.

Ровно росте, будується. Швидкими темпами йде житлове будівництво. Ось лише кілька цифр. У 1944 році весь житловий фонд Ровно становив 101 тисячу квадратних метрів. А за 25 повоєнних років тут споруджено близько семи тисяч квартир загальною площею понад 280 тисяч квадратних метрів. Це значить, що за порівняно короткий період збудовано два з половиною таких міста, яким було старе Ровно! Лише у 1969 році ровенчани справили більше 1100 новосіль.

Незмірно зросло населення. У 1897 році, як зазначено у «Великій енциклопедії» за редакцією С. Южакова, що вийшла у 1904 році, в місті налічувалося 24 905 душ, шлюбів у 1900 році зареєстровано 194, народилося 922 чоловіка. А в 1969 році лише в Ровенському Палаці щастя відбулося більше 800 весіль, зареєстровано понад 2 тисячі нових громадян. 25 березня 1967 року сталася знаменна подія в житті ровенчан — у Палаці щастя був зареєстрований стотисячний громадянин — син робітників комбінату будівельних матеріалів Володя Лакіза. Батьки Олександр Севастянович і Степанида Володимирівна дали синові ім'я найдорожчої в світі людини Володимира Ілліча Леніна. Сьогодні в Ровно 116 тисяч жителів.

Дзвенить на вулицях і площах міста безжурний дитячий сміх, лунають молоді голоси. Це йдуть учні шкіл і технікумів, студенти. В Ровно, де за буржуазно-поміщицької Польщі існувала лише одна середня школа для українців і не було жодного вузу, зараз працюють чотири вузи, дев'ять середніх спеціальних учбових закладів, 24 загальноосвітні школи.

Близько 13 тисяч студентів здобувають професії педагогів, меліораторів, гідротехніків, інженерів-текстильників. Свій досвід і знання передають їм 790 викладачів, серед яких 107 кандидатів і докторів наук.

Український інститут інженерів водного господарства, який розміщено в Ровно, посідає провідне місце серед вузів Радянського Союзу, що готують спеціалістів по осушуванню і зрошуванню земель. Науковці інституту вносять великий вклад у розробку питань теорії і практики проектування, будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд, зрошувальних і осушувальних систем. Так, професор Г. О. Претро брав участь у створенні десятків проектів гідроелектростанцій, зокрема Камен-ської, Зейської, а також найбільшої в країні Саяно-Шу-шенської ГЕС на Єнісеї. Доктор технічних наук професор А. М. Янголь розробляє актуальне питання водно-повітряного регулювання на осушених землях Полісся.

З 1940 року в Ровно працює педагогічний інститут. За час свого існування він підготував більше 3 тисяч учителів різних спеціальностей. У місті також відкрито факультет Київського державного університету та текстильний факультет Київського технологічного інституту легкої промисловості.

Невпізнанно змінилося за роки Радянської влади культурне обличчя міста. До послуг трудящих — концертний зал, 12 клубів, 14 кінотеатрів, 17 бібліотек, два музеї.

Гордістю ровенчан є музично-драматичний театр імені Миколи Островського. Третій рік він займає перше місце в республіці по відвідуванню. За роки своєї діяльності театр поставив понад 250 п'єс, дав більше 10 тисяч вистав, які відвідало понад три мільйони глядачів. Колектив театру знають далеко за межами області. Його гастрольні маршрути пролягли по містах України, Російської Федерації, Білорусії, Казахстану. Тепло приймали ровенських митців трудящі Новосибірська, Красноярська та інших міст.

Належне місце в репертуарі театру займають вистави, які відображають події Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської та Великої Вітчизняної воєн, героїку натхненної творчої праці радянських людей — будівників комунізму. Назвемо хоча б «Кремлівські куранти» АЛ. Погодіна, «Оптимістичну трагедію» В. Вишневського, «Правду», «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Ніч і полум'я» М. Зарудного, «Син віку» І. Купріянова, «Іркутську історію» О. Арбузова, «Океан» О- Штейна, «Куховарку» А. Сафронова. Вперше на Україні театр здійснив постановку трагедії В. Шекспіра «Король Лір». Протягом багатьох років не сходить зі сцени вистава «Сильні духом» — про безстрашних народних месників Героїв Радянського Союзу розвідників Миколу Кузнецова та Миколу Приходька, які діяли у Ровно.

В театрі виросло багато талановитих артистів, творчість яких одержала високу оцінку громадськості. Надовго запам'ятаються ровенчанам яскраві і переконливі сценічні образи, створені заслуженими артистами Української РСР Г. Кіяновським, В. Петрухіним та іншими.

Великою популярністю у ровенчан користується і самодіяльний народний театр міського Будинку культури. До складу його трупи входять люди різних професій, закохані в мистецтво: шофер І. Процюк, робітниця І. Кулешова, вчителька А. Новосад, бібліотекар С. Криць-ка та інші.

Тисячі ровенчан віддають своє дозвілля спорту. Чимало з них здобули високі спортивні розряди. Трудящі міста пишаються досягненнями рекордсмена світу чемпіона Європи з метання молота Анатолія Бондарчука, майстрів спорту СРСР Віктора Трофимова, Костянтина Кришталя, Віктора Шила, Бориса Горки, Володимира Ульяніна, Панаса Ковальчука. Майбутніх розрядників готує дитяча спортивна школа. У розпорядженні спортсменів— стадіон, футбольні поля, спортзали. У 1958році в Ровно вперше в республіці був споруджений мототрек, на якому відбуваються цікаві змагання з участю найсильніших мотогонщиків Радянського Союзу, Чехо-словаччини, Польщі, НДР, Швеції.

Радо проводять трудящі своє дозвілля у Парку культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка, одному з кращих парків області. Тут росте до 60 видів дерев та кущів. Серед них такі рідкісні, як атлант (китайський ясен), оригінальний чагарник скумпія, кущі будлеї Давида, завезено? з Південного Китаю, срібляста ялинка, червоний дуб, катальпа з Північної Америки, східний платан з Ірану. Вік східного платана до 2 тисяч років. Висота його досягає 40 метрів, а діаметр стовбура — 3 метрів.

Затишні алеї, дендрарії, каскади фонтанів, рідкісні рослини — все це приваблює в парк ровенчан і туристів.

Ровно описане в багатьох книгах письменників сучасності і минулого, науковців, журналістів, державних діячів. У ньому жили і бували видатні люди, іменами яких пишаються ровенчани.

Неодноразово відвідувала Ровно славнозвісна українська поетеса Леся Українка. Тут жив деякий час її дядько М. П. Драгоманов. Леся Українка приїжджала з своєю матір'ю Оленою Пчілкою, відомою на той час письменницею, подорожувала по мальовничих місцях Полісся, збирала фольклорні матеріали, які використовувала у своїх поезіях.

В будинку по вулиці Калініна, 19, знаходилася Ровенська реальна гімназія, у якій у 1866—1871 роках вчився відомий російський письменник В. Г. Короленко.

З юних літ Короленко палко полюбив Україну, її природу, пісні, людей. Враження юнацьких років, проведених на Ровенщині, письменник відобразив у ряді своїх творів: «Історія мого сучасника», «В поганому товаристві», «Сліпий музикант» та ін.

Мати В. Г. Короленка Евеліна Йосипівна народилася на Ровенщині в селищі Степані (нині Сарненського району). У березні 1864 року батько письменника Галактіон Панасович був переведений з Житомира в Дубно на посаду повітового судді. Через два роки сім'я переїхала до Ровно, де й жила до 1871 року.

Довгий час перебував у Ровно видатний російський радянський письменник О. М. Толстой. Будучи військовим кореспондентом у 1914—1 916 роках, він написав ряд статей, нарисів про події, які відбувалися тоді в Ровно, Дубно, Здолбунові.

У міському краєзнавчому музеї спеціальний розділ присвячено видатному російському вченому В. В. Доку-чаєву. Працюючи над ґрунтовою картою європейської частини Росії та книгою «Наші степи колись і тепер», В. В. Докучаєв відвідав Ровно у 1878 році, вивчав грунти Волині.

Багато хто з ровенчан пам'ятає хвилюючі зустрічі з видатним радянським письменником Ярославом Галаном. У 1944 році Ярослав Олександрович Галан кілька місяців жив у Ровно. Він бував у багатьох містах і селах Ровенщини, писав статті і памфлети, в яких викривав зрадницьку діяльність українських буржуазних націоналістів. Часто бував у Ровно і області пристрасний публіцист Ю. С. Мельничук. Письменник збирав тут матеріали для своїх творів. Деякі з них друкував на сторінках обласної газети «Червоний прапор».

Ровно — місто славних революційних, героїчних і трудових традицій. Про них розповідають численні пам'ятники та обеліски, меморіальні дошки, вивішені на будинках — свідках історичних подій.

Вулиця Комуністична, 4. У будинку, де нині розміщений Ровенський Палац піонерів, у 1919—1920 роках працював Ровенський повітовий революційний комітет, який очолював боротьбу трудящих міста за встановлення Радянської влади.

Вулиця Комуністична, 28. У цьому будинку в липні 1920 року перебував польовий штаб Першої' Кінної армії на чолі з С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. Перша Кінна, яка вкрила себе невмирущою славою у боях з бі-лополяками, здобула багато перемог у боях за Ровно, Дубно, Радзивилів (тепер Червоноармійськ).

Вокзальна площа. Місце революційних виступів ро-венчан у 1905 році. 1 січня 1918 року тут було створено червоногвардіиськии загін на чолі з В. С. Кіквідзе.

У серпні 1919 року на площі загинув герой громадянської війни Т. В. Черняк. Новгород-Сіверська бригада, яку він очолював, громила ворогів Радянської влади в районі Корця і Гощі, Здолбунова і Ровно.

Парк культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка. В парку знаходиться могила героя громадянської війни, сербського інтернаціоналіста Олеко Дундича. На ній височить пам'ятник. На гранітному постаменті викарбу-вані слова К. Є. Ворошилова: «Червоний Дундич! Хто його може забути? Хто може зрівнятися з цим буквально казковим героєм у хвацькості, у відвазі, у доброті, у товариській сердечності? Це був лев з серцем милої дитини». Саме таким живе в пам'яті радянських людей легендарний Олеко Дундич.

Серб Олеко Дундич (Мілутин Чолич), який у грізному 1918 році став на захист молодої Країни Рад, командував інтернаціональним загоном, бронепоїздом, а потім кавалерійським полком у Першій Кінній армії. 8 липня 1920 року поліг смертю героя в бою з білополяками під Ровно.

Вулиця Першого травня, сквер. Тут стоїть пам'ятник герою громадянської війни, учаснику штурму Зимового палацу М. М. Богомолову, який двічі визволяв Ровно. Влітку 1920 року, командуючи ескадроном Першої Кінної армії, він разом з іншими кіннотниками гнав з Ровно білополяків. 17 вересня 1939 року танкісти М. М. Бого-молова одними з перших увійшли у місто. М. М. Бого-молов був комендантом Ровенського військового гарнізону. Помер 5 травня 1940 року.

Вулиця Островського, 36. Огляньте обеліск, поставлений на місці подвигу радянських танкістів Павла Абрамова та Олександра Голікова. 28 червня 1941 року вони кілька годин вели нерівний бій, стримуючи великі сили гітлерівців. П. Абрамов і О. Голіков поховані на Ровенському військовому кладовищі, де їм також споруджено пам'ятник.

Вулиця Хмільна, 30. Тут в роки Великої Вітчизняної війни в колишньому приміщенні фабрики валянок і щіток знаходився центр міської партійної підпільної організації, яку за дорученням Ровенського обкому КП(б)У очолював Т. Ф. Новак, нині Герой Радянського Союзу.

Т. Ф. Новак влаштувався на фабриці директором. В його кабінеті проводилися наради підпільників, на фабриці друкувалися листівки, зберігалася зброя і боєприпаси.

Підпільна організація Терентія Новака під самим носом у гітлерівського реихскомісара Еріха Коха провела чимало сміливих за задумом і героїчних за здійсненням диверсійних операцій, допомагала партизанському загону Дмитра Медвєдєва, влаштовувала для радянських розвідників конспіративні квартири, поширювала листівки.

Вулиця Свободи, 17а. В цьому будинку у 1942—1943 роках жив керівник Ровенської підпільної організації М. М. Остафов.

Партійний працівник з м. Києва, М. М. Остафов, будучи тяжко пораненим, потрапив у полон до фашистів. У таборі для військовополонених створив підпільну організацію, а потім за допомогою міських патріотів вийшов на волю і ще активніше продовжував боротьбу з окупантами. Члени підпільної організації вели антифашистську пропаганду та агітацію, писали і розповсюджували листівки, здійснювали диверсії. М. М. Остафов мав зв'язок із загоном Д. М. Медвєдєва. Його люди виконували завдання командування загону, встановлювали розташування гітлерівських штабів, керівних цивільних установ окупантів, їх ватажків, допомагали М. І. Кузнецову.

Гітлерівцям вдалося натрапити на слід підпільників. У грудні 1943 року вони схопили М. М. Остафова. На початку 1944 року після жорстоких катувань він був страчений.

Вулиця Ленінська, 3. Братська могила воїнів. Над нею гранітний монумент, барельєфи якого відтворюють грізну битву з гітлерівцями. На мармуровій плиті викар-бувані імена мужніх синів Росії, України, Білорусії, Грузії, Вірменії, які героїчно загинули в бою за визволення Ровно від фашистів. Серед них — ім'я Героя Радянського Союзу партизана Г. М. Шевченка.

Вулиця Ленінська, 49. У роки фашистської окупації тут було розташоване офіцерське казіно. Патріоти Ровно вирішили піднести гітлерівцям «новорічний дарунок»— підірвати казіно. З січня 1944 року цю операцію здійснили мужні підпільниці Галина Гніденко, Ірина Со-коловська та Єлизавета Гельфонд під керівництвом Те-рентія Новака. В результаті вибуху було знищено чимало гітлерівських офіцерів.

Вулиця Ленінська, 177. Тут у 1942—1943 роках знаходилася конспіративна квартира партизанського загону Д. М. Медвєдєва. Фашистам вдалося вистежити двох розвідників Василя Галузо і Миколу Куликова, які прийшли сюди на явку. Партизани вступили у нерівний бій з карателями. Кілька годин два герої мужньо билися з озброєними до зубів гітлерівцями, знищили десятки фашистів. Коли у Василя Галузо і Миколи Куликова закінчилися патрони, вони застрелилися, щоб не потрапити живими до рук ворога.

Вулиця Ленінська, 286. У цьому будинку під час Великої Вітчизняної війни містилася електромеханічна майстерня, де директором працював керівник однієї з підпільних організацій П. М. Мирющенко (підпільна кличка Могутній). До війни він очолював Ленінський райком комсомолу у м. Львові, на підпільну роботу залишений ЦК КП(б) України.

Багато героїчних справ здійснили патріоти з організації П. М. Мирющенка, влаштовували втечі військовополонених з таборів, вели розвідку, здійснювали диверсії, знищували гітлерівських високопоставлених чиновників. Гестапівцям вдалося схопити Павла Мирющенка. Кати піддавали його нелюдським тортурам, але не вирвали у комуніста жодного слова зізнання. Озвірілі фашисти стратили безстрашного патріота.

Площа імені Миколи Кузнецова. На площі поставлено бронзовий монумент легендарному розвіднику М. І. Кузнецову, ім'я якого золотими літерами вписане в героїчну історію партизанської боротьби з німецько-фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни. Більшість безсмертних подвигів Микола Іванович зробив у Ровно. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі у тилу ворога, в листопаді 1944 року Радянський уряд посмертно присвоїв М. І. Кузнецову звання Героя Радянського Союзу.

Ім'ям відважного розвідника названо також одну з найкрасивіших вулиць міста.

Вулиця Партизанів-розвідників, 55. Тут у 1942—1943 роках містилася конспіративна квартира легендарного розвідника загону Д. М. Медвєдєва М. І. Кузнецова. На будинку встановлена меморіальна дошка.

Ріг вулиць Калініна і Комуністичної {біля приміщення міської лікарні). Тут за п'ятдесят метрів від резиденції гауляйтера України Еріха Коха 20 вересня 1943 року розвідник партизанського загону Дмитра Медвєдєва Микола Кузнецов, який діяв у Ровно під виглядом німецького офіцера Пауля Зіберта, знищив заступника Коха генерала Ганса Геля. Через десять днів на цьому ж місці Микола Кузнецов смертельно поранив ще одного заступника Коха генерала Даргеля.

Вулиця Лєрмонтова, 3. Звідси 18 листопада 1943 року Микола Кузнецов з групою партизанів-розвідників серед білого дня викрав командуючого східними арміями особливого призначення «Остгруппен» генерала фон Ільгена.

Вулиця Шкільна, І. 22 листопада 1943 року Микола Кузнецов у приміщенні німецького суду, який тоді тут знаходився, покарав на смерть одного з улюбленців Гітлера, помічника Коха у судових справах, надзвичайного комісара Альфреда Функе, кривавого ката, який відправив на шибеницю тисячі радянських людей.

Вулиця Біла, сквер. Під час гітлерівської окупації на вулиці Білій був розташований найбільший з трьох концтаборів. Тільки тут фашистські звірі розстріляли, замордували, закопали живцем понад 81 тисячу радянських військовополонених, мирних жителів, у тому числі жінок, стариків, немовлят. Тепер у сквері височить дванадця-тиметровий пам'ятник жертвам німецького фашизму. Пам'ятник споруджено за проектом молодих ровенських скульпторів Б. Ричкова та О. Пироженка на кошти ро-венчан.

Вулиця Паризької комуни, Ровенське військове кладовище. На Ровенському військовому кладовищі поховано сотні воїнів та партизанів — мужніх синів і дочок Вітчизни. Пам'ятники, обеліски, надгробні плити називають імена Героїв Радянського Союзу І. В. Павлюченка, |. ф. Жукова, М. Т. Приходька, В. Ф. Нефедова, Н. Б. Су-харєва та ін.

Театральна площа. Тут 4 січня 1944 року гітлерівські кати стратили героїв-підпільників з організації Терентія Новака — Івана Луця, Федора Шкурка, Миколу Поцелу-єва, Миколу Самойлова, Марію Жарську, Марію Некра-сову і Зою Славінську.

На площі стоїть обеліск. На ньому викарбувані імена Героїв Радянського Союзу, які віддали своє життя за визволення Ровенщини від німецько-фашистських загарбників, за свободу і незалежність всіх народів Радянської Батьківщини: М. Ф. Ватутіна, О. І. Волко-венка, А. В. Демехіна, В. Є. Єршова, І. Ф. Жукова, І. І. Іванова, М. І. Кузнецова, С. Д. Осипова, І. В. Павлюченка, М. Т. Приходька, В. Т. Сидорова, П. Г. Стрижака, І. І. Удалова, Н. Хакімова, М. О. Четвертного, Г. М. Шевченка.

Пам'ять про їх подвиги живе в серцях ровенчан, їх іменами названі кращі вулиці міст і сіл області.

Через місто проходить автомагістраль Київ—Брест. Прямими автобусними лініями Ровно зв'язане з Києвом, Житомиром, Хмельницьким, Тернополем, Івано-Франківськом, Львовом, Луцьком, Чернівцями, Брестом. Із залізничної станції Ровно пасажири можуть без пересадок дістатися до Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Львова. З кожним роком розширюється мережа повітряних шляхів. Ровенський аеропорт має прямий зв'язок з Москвою, Києвом, Одесою, Сімферополем.


ДОВІДКА ДЛЯ ТУРИСТА

Готелі
«Мир», вул Міцкевича, 32, телефон 2-13-35.
«Ровно», Театральна площа, телефон 2-30-16

Ресторани, кафе
«Весна», вул. Ленінська, 156, телефон 2-32-23,
«Волна», Басів-Кутське озеро, телефон 2-34-31.
«Горинь», вул. Карла Лібкнехта, телефон 2-08-98.
«Ластівка», вул, Ленінська, 32, телефон 2-20-77
«Мир», вул Міцкевича, 32, телефон 2 58-07
«Москва», вул. Московська, 59, телефон 3-01-30.
«Ровенчанка», вул. Олеко Дундича, 7, телефон 2 14-13
«Спорт», вул. Набережна, 1, телефон 2-44-13.
«Супутник», зул. Паркова, 2, телефон 2-41-57.
«Театральний», вул. Ленінська, 112, телефон 2-21-13
«Турист», вул. Відінська, 10, телефон 3-02-62.
«Україна», вул. Ленінська, 156, телефон 2-34-13.
«Чайка», вул. Московська, 31, телефон 3-02-55.

Транспорт
Автовокзал, вул. Карла Лібкнехта, 70, телефон 2-45-31
Автозаправна станція, вул Карла Лібкнехта, 84, телефон 2-08-02.
Аеропорт, телефон 2-10-62.
Виклик таксі, телефон 2-40-68
Вокзал, Вокзальна площа, телефон 91-24-75.
Міські каси попереднього продажу квитків, вул. Ленінська, 112, телефон 2-33-64.

Театр імені Миколи Островського, Театральна площа, телефон 2-25-23.

Краєзнавчий музей, вул. Червоноармійська, 33, телефон 2-33-67

Кінотеатри
«Глобус», вул. Ленінська, 137, телефон 2-44-18.
«Жовтень», площа Леніна, телефон 2-25-42.
Імені Т, Г. Шевченка, вул. Ленінська, За, телефон 2-43-65.
Кіно-концертнми зал, вул. Ленінська, Зд, телефон 2-42-44. "Космос», вул. Ленінська, 191, телефон 2-12-73 «Партизани, вул. Ленінська, 274, телефон 2-45-76 «Юність» проспект Миру, 3, телефон 2-50-17.

Поштамт, вул. Ленінська, 56

Довідкове бюро, телефони 2-45-11, 2-45-40
Міжміська телефонна станція, стіл замовлень 07, 05
Прийом телеграм по телефону 06.

Адресне бюро, вул. Пушкіна, 4, телефон 2-30-23
Бюро добрих послуг, проспект Миру, 11, телефон 2-43-00.
Бюро довідок, Вокзальна площа, телефон 2-22 31
Бюро погоди (довідник автомат), телефон 2-22-11
Міськдовідка вул. 17 Вересня, 9, телефон 2-10-34
Міський стадіон, вул. Замкова, 34, телефон 2-32-27

Георгій Сербін
Історико-краєзнавчий нарис
Каменяр, 1969 р.


 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись