Де милися рівняни наприкінці 30-х років ХХ ст.

Користуючись постійно таким благом цивілізації, як, скажімо, ванна (якщо, звичайно ж, дають гарячу воду), мало хто з нинішніх жителів Рівного задумується над тим, де милися наші попередники понад півстоліття тому. А вибір тоді, до речі, був не досить великим: ночви та нагріта на плиті вода або ж головний гігієнічний заклад будь-якого міста - лазня.

Наприкінці 30-х років Рівне ще не мало розвинутої водопровідної та каналізаційної інфраструктури, про що свідчить хоча б такий факт: за весь 1938 рік рівняни, які мешкали в будинках, що були обладнані водопроводом, витратили 1720 кубометрів води. Один кубометр тоді коштував один злотий, а механізм розрахунків був схожий на нинішній, який застосовується до помешкань, де відсутні лічильники води, тобто брався середній показник витрат води на одну людину. Та судячи з загальної кількості витрат, водопровідний кран вдома мали лише декілька чоловік, скоріше всього — найбагатших мешканців Рівного.

Та незважаючи на такий, здавалося б, невеликий обсяг роботи, міський водопровід і каналізацію, управління яких знаходилось на вулиці Князя Скорупки, 40 (тепер - вулиця 24 Серпня), обслуговували аж 40 працівників, що для Рівного, як на той час, було чималою цифрою, оскільки на більшості підприємств міста працювало по 10-15 осіб, або й того менше. Розгадка ж проста — попередники нинішнього облводоканалу в основному обслуговували лазні, яких тоді в місті було три.

На вулиці Будкевича, 10 (теперішня вулиця Гоголя) в приміщенні електростанції знаходилась загальноміська лазня, якою користувалися переважно українці та поляки, причому — не найбідніші, оскільки ціни були досить-таки високими - більше одного злотого за одну особу. Скоріше за все, враховуючи розташування лазні, вода в ній нагрівалася з допомогою електрики - звідси й висока ціна. Основне ж населення міста — євреї - милося в двох інших, так би мовити, національних лазнях - у лазні Зафрана (вулиця Переця 8-А, тепер вулиця Василя Суразького) та в Єврейській лазні яка знаходилась на вулиці Шкільній.

Для аргументації твердження, що відвідини міської лазні були таки дійсно дорогим задоволенням, можна навести такі цифри: за 1938 рік у міській лазні було витрачено 6 000 кубометрів води, а річний дохід закладу склав 40 000 злотих: у той же час у бані Зафрана за той же рік було витрачено 55 000 кубометрів води, а дохід становив ...все ті ж 40 000 злотих. Різниця, як бачимо, досить-таки суттєва.

Стосовно Єврейської лазні, яка належала Єврейській общині, маємо дещо точніші відомості: протягом 1938 року мешканці Рівного прийняли тут 8447 ванн (був такий вид послуг, доки ванни не з'явились у приватних помешканнях повсюдно) та 25 064 рази відвідали власне лазню. Ціни були найнижчими в місті (єврей єврея, на відміну від інших народів, передусім, слов'янських, ніколи не образить) і диференційованими - від 75 до 10 грошів (грош - 1/100 злотого). Загальний дохід Єврейської лазні за 1938 рік становив 45 000 злотих при 76 000 кубометрів витраченої води. Одночасно тут могли митися 150 осіб, а тому нічого дивного немає, що радянська адміністрація, яка перебрала владу в Рівному восени 1939 року, звернула увагу саме на цей осередок гігієни. В одному з тогочасних документів так і зазначалося: "Незважаючи на те, що в місті є ще кілька лазень, ні одна за своїм обсягом та устроєм не може дати того, що лазня № 1" (саме таку назву присвоїли нові керівники колишній Єврейській лазні на вулиці Шкільній). Окрім того, в документі зазначалося, що "міськлазня № 1 є необхідною не лише для місцевого населення, але й для військових частин".

А клієнтів у лазнях з приходом нових господарів і розквартируванням у місті військових частин дійсно додалося: з вересня по грудень 1939 року колишня Єврейська лазня прийняла 20 тисяч клієнтів, у той час як за весь 1938 рік - трохи більше 33,5 тисячі. Та, разом з тим, заклад зіткнувся з проблемами, над якими раніше й не задумувались, але які були характерними для радянського способу господарювання. Наприклад, у січні-люто-му 1940 року лазня майже не працювала у зв'язку з банальною причиною - відсутністю дров, на яких підігрівали воду. Причини дефіциту цього паливного матеріалу в лісовому краї та ще й у мирний час ніхто пояснити не міг. Зате комунальний відділ Рівного, який знаходився неподалік лазні, на вулиці Шкільній, 13, встановив дійсно захмарні, порівняно з польським періодом, ціни: прийняти ванну в індивідуальному номері коштувало 2,5 карбованця (згідно з тогочасним офіційним курсом 1 карбованець дорівнював 3-4 злотим), у загальній залі -1,5 карбованця; душ обходився в 75 копійок, а басейн - 2 карбованці.

Звичайно, про це дивно тепер читати й чути, але ще раз нагадаємо, що лазня була на той час невід'ємним елементом міської побутової культури, і її відвідини були такими ж регулярними, як, скажімо, в наш час прогулянка на продуктовий чи промисловий базари. А тому про це варто знати, адже історія складається на 95 відсотків не з героїчних вчинків, а саме з такої щоденної рутини.

З книги
"Рiвненщина. Сторiнки минулого" (2001 р.)
Автор: Олександр Панасенко
Iлюстрацiї "Вiртуальне мiсто Рiвне"
(с) www.rivne.org



 Додаткові матеріали
Читайте також матеріал "Рідне місто. Те, що пам'ятаю. Бані."

 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись