Рівне – найбільш благоустроєне місто Волинської губернії.

Наприкінці XIX ст. Рівне було одним з найбільш благоустроєних і розвинених міст Волинської губернії. Великий парк, розкішні сади... Передмістя-фільварки оточували місто, збільшуючи його розміри. 1863 року в Рівному налічувалося майже 6,5 тис. мешканців, у 1886 році – вже 9793, а в 1909-му – майже 30,3 тис. Основними заняттями рівнян було садівництво, городництво, вони утримували постоялі двори, завозили до міста товари. Дрібним крамом торгували переважно євреї. Промисловість була слаборозвиненою. Працювали тютюнова та суконна фабрики, пивоварний та шкіряний заводи. Дещо пожвавили економічний розвиток міста збудована у 1857 році Рівненсько-Віленська шосейна дорога та Києво-Берестецька залізниця (1873).

У державному архіві Рівненської області зберігаються документи місцевих органів влади, завдяки яким сучасні рівняни можуть дізнатися, чим найбільше переймалася тогочасна влада. Хоч міська дума (так називався орган управління містом) завжди дбала про належне утримання Рівного, основне навантаження на впорядкування міста покладалося все ж на власників будівель, магазинів, контор тощо. Скажімо, в червні 1900 року, обговоривши питання щодо утримання рівненських вулиць, міська дума вирішила зобов’язати власників нерухомого майна, яке виходить на вулицю і площі, утримувати в чистоті прилеглі до їхніх садиб тротуари і половину проїжджої частини. До того ж прибирати їх вранці, ще до початку руху на вулицях; навесні та влітку – до 6 годин ранку, восени та взимку – до 8-ї. Протягом дня дозволяється підтримувати належний порядок, прибираючи поодиноке сміття, але не підмітаючи його. (Це добре було б взяти на озброєння й сьогоднішнім двірникам. Адже коли зранку з гарним настроєм вирушаєш у справах, не дуже хочеться потрапити у стовпи пилу, які здіймають прибиральника незважаючи на перехожих). Взимку власники будинків і магазинів також очищали від льоду тротуари й посипали їх піском. Можливо, так ретельно виконувати вказівку влади мешканці почали після того, як міська дума 5 березня 1902 року прийняла цікаву постанову: всі власники (приватні й державні) зобов’язані прикріпляти по фронту вулиці на своєму будинку таблиці із зазначенням свого імені та прізвища чи назви установи.

Дерева можна було висаджувати також згідно із затвердженими умовами: вздовж вулиць поруч зі своїм будинком. Радили садити акації, липи, клени й тополі, а в низині – верби. За навмисне нищення насаджень кривдники несли сувору відповідальність.

З 1902 року влада заборонила крити соломою чи очеретом нові будівлі, що знаходилися в межах міста, навіть якщо вони були селянськими (їх треба було замінити щонайбільше за 5 років). У межах міста в кам’яних кварталах всі будівлі повинні були мати залізні, цинкові, черепичні чи крити толем дахи. Як виняток, у дерев’яних кварталах дозволялось крити гонгом чи дранню.

3 жовтня 1903 року у центрі міста заборонили розміщувати будь-які склади, а ті які тут стояли, протягом шести місяців треба було перенести на околиці.

Депутати міської думи не обійшли увагою й питання обладнання оптових складів пива, пивних шинків та підтримання в них „благочінія” і благоустрою, тому що грошові надходження саме від цих закладів приносили місту немалі прибутки. Розміщувати шинки потрібно було на перших поверхах будинків. Перед входом мав висіти ліхтар, завішувати фіранками вікна заборонялося, верхня частина вхідних дверей також мала бути скляною й прозорою. У кожній корчмі встановлювали буфетну стійку та шафу для посуду. Кімнати треба було тримати чистими й охайними, вікна, підлогу та двері фарбувати масляною фарбою. Влада вимагала, щоб закуски на буфетному столі зберігали під скляними ковпаками або накривали чистою кісеєю. Господар шинка зобов’язаний був наглядати за поведінкою відвідувачів: не допускати безчинств, ігор, танців та співу, що порушують тишу та спокій. Цікаво, що дозволялися тільки струнний оркестр, арфа і грамофон...

Вивчаючи історію нашого міста, можна лише дивуватися, як на його вузеньких вуличках мирно співіснували легкові й ломові візники, велосипедисти (на початку XX ст. зареєстровано майже 170 візників й 100 велосипедистів) та водії автомобілів. Проте міська влада намагалася впорядкувати цей рух. Документи, які його регламентували, нині, певно, викликали б посмішку, але саме вони згодом й стали попередниками майбутніх правил дорожнього руху. В одному з них зазначалося, що „езда по городу должна быть не слишком скорая и осмотрительная. Ездить вскачь и перегонку, обгонять экипажи, когда от этого происходит стеснение, и ездить по тротуарам строго воспрещается. При езде следует держаться правой стороны, а при встрече едущих или пешеходов предупреждать на соответственном расстоянии обычным криком, в случае надобности остановиться и принять меры предосторожности для предупреждения несчастных случаев”. Візникам заборонялося залишати свої екіпажі, сходити на тротуари, прив’язувати коней до дерев та стовпів, подавати екіпаж без виклику публіки, переслідувати перехожих настирливими пропозиціями своїх послуг, заводити сварки, бійки, лаятися й загалом порушувати тишу, насміхатися над перехожими і тими, хто їде поруч. На вимогу поліції візники зобов’язані були везти піднятого поліцією „заболевшего, ушибленного, вытащенного из воды или скоропостижно скончавшегося, взятого в пьяном виде, а также лиц, отправляющихся известить пожарную команду о пожарах”. Стосовно ж велосипедистів, то їм заборонялося влаштовувати на вулицях міста перегони, їздити без руля й дзвоника, а вночі – без ліхтаря. У місцях великого скупчення людей необхідно було зовсім сходити з велосипеда. У 1911 році їздити по місту на автомобілях мали право як чоловіки, так і жінки, але керувати автомобілями та іншими екіпажами, що приводяться в рух паровими, гасовими, бензиновими, електричними й іншими двигунами, могли особи не молодші 18 років. Кожен автомобіль мав бути оснащений пристроєм для миттєвої зупинки, мати сигнальний ріжок, пристрій, кий би не дозволив стороннім пустити в хід автомобіль за відсутності водія, пристосування для „задньої” ходи та хоча б один ліхтар. Швидкість руху містом не повинна була перевищувати 5 верст на годину. Під час уповільнення ходи, на зупинках, поворотах, водій повинен був подавати знак підняттям руки. Коли автомобілісти зустрічалися з кінним екіпажем з неспокійними кіньми, то мали негайно зупинитися.

Людмила Леонова
начальник відділу інформації та використання документів
держархіву Рівненської області
2003 рік.

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись