Рівне бандитське. Кримінальна хроніка новітньої історії.

Пропонуємо цикл матеріалів, присвячених перипетіям навколо порівняно спокійного, але донедавна досить криміногенного західного краю. Вашій увазі представлено події, що розгорталися у період формування пострадянської української держави – «перехідний вік» для усього українського соціуму. Давайте зануримось у спогади, пригадаємо історію, якою вона була і хто її писав. Отож, читайте й аналізуйте…

Частина 1. А на війні, як на війні: міліціонерам доводилося бути... політиками

Перші п’ять років незалежності Української держави – це п’ять років наполегливої боротьби української міліції за її... виживання. Не буде перебільшенням стверджувати, що органи внутрішніх справ були одним з основних стабілізуючих факторів нашого суспільства. Нерідко саме завдяки самовідданості людей у міліцейській формі бурхливі соціальні процеси утримувалися в межах, за якими вони стали б некерованими, перетворилися б в анархію та безладдя.

Протягом перших 5 років незалежності держави органи внутрішніх справ вирішували складні завдання по перебудові своєї структури, організації роботи на нових засадах, не припиняючи при цьому щоденної боротьби із злочинністю. Робити це доводилося в умовах загострення криміногенної ситуації, відсутності належної правової бази, при постійних спробах деструктивних сил деморалізувати міліцію, втягнути її у політичну міжпартійну боротьбу, відволікти від виконання безпосередніх завдань.

Рівненщина була у ті роки одним з найбільш політизованих регіонів України. Політичні пристрасті, що вирували на наших теренах в перші роки незалежності України, дуже ускладнювали роботу міліції. Було надзвичайно важко правильно зорієнтуватися у цій складній ситуації, не загрузнути у політичних протистояннях, вибрати лінію, яка найбільш відповідала б інтересам українського народу та його держави. Тільки орієнтація на чітке дотримання законності дозволила тоді органам внутрішніх справ гідно виконати свою місію. Хоча для цього її працівникам нерідко доводилося напружувати свої сили. Особливо, коли виникала необхідність виконувати роль водорозділу між різними політичними силами у мітингових баталіях та міжконфесійних протистояннях.

Пристрасті вирували навколо Свято-Воскресенського собору в обласному центрі в 1992 році. Працівникам міліції впродовж всього міжконфесійного конфлікту довелося цілодобово чергувати біля храму, щоб не допустити зіткнення конфліктуючих сторін. Подібні ситуації виникали й навколо інших храмів.

Неодноразово рівненська міліція ставала об’єктом відвертих нападок різних сил, які переслідуючи свої політичні амбіції, намагалися зробити її інструментом у своїй грі. Чимало рівненських міліціонерів вистояли, бо чітко усвідомлювали, що головне їхнє завдання – боротьба із злочинністю, захист законності та правопорядку – виконати, крім них, не зможе ніхто. Та в родині – не без винятку, були й такі люди в погонах, які інформували ту чи іншу політичну силу про те, що коїться в управлінні.

- Розгул злочинності, яким супроводжувався процес перемін у нашому житті, встановив чи не найбільшу загрозу для молодої української держави, бо навряд чи можна знайти більшого й запеклішого ворога сильної держави, ніж злочинний світ, оскільки він вільно може існувати при слабкій, корумпованій владі та відсутності чітких демократичних законів. А що така загроза існувала реально, а не була надуманою, свідчила хоча б статистика зростання злочинності за перші п’ять років незалежності на Рівненщині, - скаже згодом, підсумовуючи міліцейську роботу за той період генерал-майор Богдан Керницький.

Якщо у 1991 році у нашій області було зареєстровано 4 тисячі 511 злочинів, то у 1995 році – вже 7 тисяч 121 злочин. Мабуть, цілком закономірно, що особливо бурхливо злочинність зростала у найбільш нестабільні у політичному та соціальному плані роки. У 1991 році темпи проросту злочинності по лінії карного розшуку в нашій області склали 21,9 відсотка, а наступного – досягли рекордного рівня – 32,6 відсотка.

Наведемо лише кілька епізодів тих буремних для міліції років.

1991 рік, липень.

Підприємець з Рівного Кальман розпродував усе своє майно, збирав гроші на переїзд до Ізраїлю, готував документи. Невдовзі до нього з’явились «гості» з Києва і поставили умову, щоб Кальман поділився з ними грішми. Віддавати накопичені долари чоловік не збирався. Тоді злочинці вивезли його в ліс, прив’язали до дерева догори ногами та стали бити. Потім попередили, що коли не віддасть грошей, то виріжуть всю родину. А хотіли 100 тисяч доларів. підприємець не міг більше терпіти знущання та звернувся за допомогою у міліції. Працівники УБОЗу та карного розшуку розробили спільну операцію. Кальман мав призначити вимагачам побачення на кордоні Рівненської та Житомирської областей. Мовляв. саме там на дорозі і передасть їм гроші. Вимагачі з’явились у точно призначений час. Вони і зогледітись не встигли, як були затримані рівненською міліцією. Серед вимагачів були навіть майстри спорту. Семеро із восьми затриманих отримали терміни покарання від 3 до 7 років, і лише одного суд виправдав.

1992 рік, жовтень.

Володимир Симчук, мешканець Дубного, звернувся до військовослужбовців з пропозицією , щоб ті діставали йому стронцій, а натомість – він за нього добре платитиме. Пропозиція сподобалась Василю Костюку. І він приступив до її реалізації. З вертольотів, літаків та іншої військової техніки знімав ампули із стронцієм, зберігав їх у спеціальному контейнері із свинцю, а потім передавав своєму партнерові. далі товар переправлявся у Польщу, звідти – у Німеччину. де був попит на цю радіоактивну речовину. Саме під час однієї з операцій злочинну групу, яка нараховувала 8 чоловік, було затримано. У них вилучили 12 контейнерів з ампулами стронцію та цезію. Вага кожного складала майже 30 кілограмів. А Симчук та Костюк були засуджені військовим трибуналом. Німецька поліція також вилучила радіоактивні речовини у спільників засуджених вже на своїй території.

1993 рік, лютий.

Директор малого підприємства «Алікон», яке забезпечувало охорону «Економбанку», добирав до своєї команди молодих чоловіків спортивної статури. Іншим їхнім місцем роботи став автомобільний ринок, який тоді працював на вулиці Млинівській у Рівному. 14 здорованів вирішили взяти ринок під свій контроль, але за таку «послугу» їм треба було платити. От і брали гроші з торговців, а ті платили їм стільки, скільки охоронці вимагали. Під час оперативно – розшукових заходів група була знешкоджена, а доведено 157 фактів вимагань.

Отож значним напруженням зусиль правоохоронних органів вдалося збити катастрофічне наростання валу злочинності. І у 1993 році темпи її зростання в нашій області склали лише 5, 7 відсотка.

Про те, що в цьому основна заслуга правоохоронних органів, свідчить відсутність у тодішньому житті області, та й держави загалом, якихось суттєвих соціально-економічних факторів позитивного впливу на криміногенну обстановку, таких як економічна стабілізація, підвищення життєвого рівня громадян, тощо. Тому не дивно, що за їх відсутності уже у 1994 році крива темпів приросту злочинності знову поповзла догори.

Частина 2. Керівництво міняє «гравців»

У серпні 1994 року прокурор області Йосип Гузік був стурбований тим що лише за перше півріччя року злочинність зросла на 18, 7 відсотка і була значно вищою за середню в Україні. Зросла кількість тяжких злочинів, розкрадань державного майна, пограбувань та на 51, 1 відсотка – крадіжок особистого майна (в тому числі й крадіжок з квартир).

У той час міліція з прокуратурою не сварилися так, як це коїться нині. Скандально відомий в усій Україні нардеп Василь Червоній заявляв на той час , що «прокурор Гузік покриває діяльність «місцевої мафії», і, зокрема, керівника УВС генерала Петра Шапірка та його першого заступника полковника Анатолія Жогана». Прокурор на заяву нардепа відреагував на диво спокійно, заявив, всміхаючись, що судитися з Червонієм не буде, бо «забагато честі для нього». Натомість Гузік запросив в область комісію, яка мала зробити перевірку роботи всіх правоохоронних структур, в тому числі й СБУ.

- Ніхто не має права безпідставно зводити наклепи на людей. Знайдуть порушення – винних буде покарано, - запевняв тоді Йосип Гузік.

А тодішній Президент України Леонід Кучма відверто визнав, що в Україні сформувалася п’ята влада –влада тіньової економіки, незаконно накопиченого багатства. Коли журналісти запитали в прокурора Гузіка , як прокуратура області сприяє зміцненню правопорядку на Рівненщині, п.Гузік відпарирував їм, не кліпнувши оком:

- А чому лише прокуратура має відповідати за правопорядок в нашому регіоні? Не треба дивитись на нас, як на жандармерію! За правопорядок мають відповідати керівники безпосередньо на робочих місцях. І питати треба насамперед з керівників всіх рангів. Правоохоронні органи самі ніколи не переможуть злочинність, доки не зміниться психологія у самому суспільстві.

А психологія вперто не мінялася! У серпні того ж 1994 року Леонід Кучма мав у Генеральній прокуратурі України розмову з прокурорами областей. На цій нараді побував і прокурор Рівненщини. Зустріч минула за зачиненими від журналістів дверима. Журналістам не дали змогли ознайомитись з виступом Генерального прокурора України п.Дацюка, мотивуючи, що він називав фірми та прізвища людей по яких мали бути порушені кримінальні справи, а отже ця інформація – «лише для службового користування». Вже тоді прокурорам було начхати на те, що журналістам така інформація потрібна саме для службового користування, а не для якогось іншого». Кажуть, що в керівництво держави зробило конкретні зауваження щодо роботи багатьох обласних прокуратур, в тому числі – й Рівненщини. Які саме, історія про це змовчує, ніхто з вищих керівників правоохоронних структур говорити про це ЗМІ не забажав.

Змінили в області й прокурора Гузіка, який встиг пропрацювати два роки. Генпрокурор прислав на Рівненщину Володимир Висоцького.

На керівному «олімпі» держави вирішили просто змінити гравців. Володимир Радченко, наш земляк і на той час міністр МВС України, особисто привіз на Рівненщину нового «гравця». Ним став полковник Богдан Керницький. Він керував Рівненською міліцією 1994 до 2000 року. А Петра Шапірка, головного міліціонера Рівненщині, на якого мав тези компромату нардеп Червоній, призначали начальником міліції на Миколаївщину.

Чи стала міліція області працювати краще? Cтатистика свідчить, що так.

1994 рік, листопад

Спільно з військовою контррозвідкою 13 Армійського корпусу була викрита група військовослужбовців, які викрадали зброю та боєприпаси. злочинці викрали із складів керовані протитанкові ракети класу «Фагот», «Метис» та носиму зенітно-ракетну зброю. Затримані троє військовослужбовців були засуджені трибуналом.

Та настав час приймати кардинальні рішення. І хтось їх прийняв.

Частина 3. Куля для «малинового піджака»

Тернопільський Одним з ватажків ОЗУ на той час у Рівному міліціонери називали Сергія Стадницького (він же відомий в міліцейських паперах під прізвиськом «Тернопільський»). Сергій працював сержантом позавідомчої охорони Кременецького райвідділу міліції Тернопільської області. Був засуджений у 1986 році. А с 1 по 4 квітня 1994 року офіційно рахувався заступником генерального директора фірми «Совінтердіна». У той час говорили, що це українсько-російсько-індійське спільне підприємство мав ділові відносини з київським кримінальним угрупованням «Татарина». Потім Стадницький відійшов від справ. Його міліція затримувала за хуліганство в п’яному виді, але злегка пожуривши, відпускала. Виглядав останнім часом Сергій подавленим, про проблеми з «братками», кажуть, не ділився, бо вважав «душевні» розмови – ознакою слабкості.

«Тернопільський» був убитий в один із суботніх днів 1994 року біля студентського кафе. Чужинець із Тернопільщини, він так і залишився в пам’яті рівнян «малиновим піджаком із золотими ланцюгами».

У той день Сергій гуляв на дні народження одного зі своїх друзів. У супроводі двох охоронців він вийшов на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям. Вже сутеніло. На лаві, яка стояла неподалік входу, сиділи панянки. Поговорити з ними «Тернопільському» не вдалося. Тільки зробив незграбну спробу зав’язати розмову, як з-під високих та гіллястих ялин, що росли біля кафе, зненацька з’явилася ще одна «компанія» - чоловік та наган. Останній - такий старий, що був схожий на ті, котрі відкопують з-під землі «чорні слідопити». Після пострілу, що був смертельно точним, охоронці «Тернопільського» розгубилися, кілер їм стрельнув під ноги, і тих декількох секунд вагання бігти за вбивцею свого шефа, як це велить обов’язок, чи подбати про збереження власної шкіри, було достатньо, щоб убивця зміг піти. Зброю він не кинув на місці злочину, а забрав і собою.

Стара куля пройшла між ребрами та потрапила в серце. Сергій вмер майже миттєво. Не розшукали убивць «Тернопільського» й дотепер.

Рівненська обласна прокуратура довідалася про убивство , схоже, пізніше багатьох мешканців міста. Міліція забула (!) запросити прокурора-криміналіста не тільки на огляд місця події, але і на... розтин тіла убитого. І як говорили досвідчені сищики, «міліція зробила тоді все, щоб покласти в домовину разом з покійником і його справу».

А «братухи» злетілися в Рівне, щоб проводити убитого в останню путь. Такого довгого ескорту із шикарних іномарок місто давно не бачило. Ховатися Сергія повезли на його батьківщину - у Тернопільську область.

До речі, у вересні 1994 року, коли «Тернопільського» убили, «Татарина» на волі не була: його міліція посадила на 30 доби. Тоді хоча і пройшла чутка, що Тернопільського «завалили» за вказівкою Татарина, але підтвердження цьому чи то не знайшлося, чи його не хотіли шукати та вперто ігнорували.

Цьогоріч, тобто у 2006 році, у Рівному знову заговорили про вбивство «Тернопільського». Привід дав начальник Рівненського спецпідрозділу карного розшуку «Сова» Ігор Запорожченко.

Підрозділ «Сова» був створений в Україні з ініціативи міністра МВС України Юрія Луценка. «Сова» комплектувалася з відставників - ветеранів карного розшуку та УБОЗу. Її завданням було розкриття злочинів минулих років, так званих «висяків», знайти злочинців, замовників і запроторити них на лаву підсудних. І тільки після цього одержати грошову винагороду за пророблену роботу.

Полковник Ігор Запорожченко повідомив рівнянам, що справу про убивство «Тернопільського» «Сова» знову ретельно вивчає та сподівається розкрити цей злочин. Міліціонери-пенсіонери з «Сови» мали навіть намір перевірити, чи не зв’язане це убивство з іншими розстрілами «авторитетів» в Україні, яких у середині 90-х була ціла плеяда.

І.Запорожченко не втрачав надії, що «Сова» вийде на слід якщо не убивці, то хоча б замовника. Та не судилося, полковник, грюкнувши дверима, розпрощався з міліцією. Протистояння державник закладів, що на вулиці Хвильового та 16 Липня, так загострилися, що працювати далі стало неможливо. Подейкують , що тепер Запорожченко працює в одному з комерційних іноземних банків.

А щодо вбивства Тернопільського, то існувала ще одна версія, її бурхливо обговорювали самі рівненські «братухи»: мовляв, «Тернопільського» «завалили» самі міліціонери. Напередодні Сергій разом з «колегами по цеху» з інших регіонів зустрічався з високим чином із МВС. Той у приватній бесіді заявив, що «беспрєдела» в Україні більше терпіти не стане; мовляв, хлопці, давайте жити дружно. І ті, хто не зрозумів його заклику, загинули після таємної зустрічі під кулями. У їхнє число потрапив і сержант «Тернопільський».

- Якби це вбивство було справою рук спецслужб, то вони б організували його професійно. Оскільки стріляли, за твердженням експертів, із заржавленого пістолета, то було лиш 50 відсотків надії, що куля б вийшла із ствола. Жоден професіонал на такий ризик не пішов би. Та багато загадок Стадницький забрав з собою в могилу, - сказав після загибелі «малинового піджака» журналістам Ігор Запорожченко, ще на той час майор, який керував карним розшуком Рівненського міського відділу міліції.

А серед братків поширилась чутка, що то новопризначений начальник міліції, якого вони жартома також охрестили Новотернопільським, бо був родом, як і загиблий Стадницький, з Тернопільщини, має крутий норов, і від нього ліпше бути якнайдалі, бо біди не оберешся, будь – якого «авторитета» за пояс заткне, бо сам є таким, лише – в законі. Чи не тому , якщо в сусідніх областях авторитети злочинного світу з’ясовували стосунки з допомогою зброї, то на Рівненщині робили це переважно мирним шляхом, щоб не здіймати зайвого галасу та втручати у свої справи міліцію.

Та, як у кожному правилі, траплялись винятки. У лютому 2005 року у лікарню доставили в тяжкому стані пана Юрія К. Та кількох його колег. Їх привезли о другій тридцять ночі. Двох помістили в торакальне відділення, кількох – в реанімацію. Найтяжчий стан був у пана Юрія – відкрита черепно-мозкова травма, перелом тім’яної кістки та забій грудної клітини. Лікарі запідозрили. Що його хтось огрів чимось тяжким по голові, не виключено, що молотком. Медикам реанімаційного відділення вдалося врятувати життя Юрія. Ставлення багатьох рівнян до тієї події було на диво співзвучним: нехай собі рекет чубиться між собою, аби не заважали іншим спокійно жити.

А по тому на продовольчого ринку у Рівному УБОЗом, який на той час очолював полковник Анатолій Жоган, було затримано гурт молоді, яка займалась там вимаганням грошей.

Деяким товаришам Тернопільського та «героям» першої п’ятирічки Незалежності нашої держави вдалося дожити й дотепер. Сьогодні вони - успішні бізнесмени, у них процвітаючі фірми, вони виступають спонсорами благодійних акцій і спортивних змагань. Тепер і без них досить в Україні «молодняку, що рветься до влади», - з тих хто може убити за одне необережне слово, кинуте на вулиці.

Частина 4. Роман Василишин був міліціонером

25 січня 1995 року на Рівненщині було створено Обласний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, затверджений його персональний склад, визначені основні завдання , повноваження, режим роботи. Керівником цієї структури став голова Рівненської обласної державної адміністрації Роман Василишин (екс-директор ВО «Газотрон» та перший «шеф» Юрія Луценка, а ще пізніше – голова Рівненської обласної ради).

«Комітетчики» обговорювали питання боротьби із злочинністю, які вимагали координації зусиль відповідних органів, заслуховували звіти керівників. Коли у Василишина запитали, які з головні причини зростання злочинності на Рівненщині, той відповів, як того і варто було очікувати:

- Такі ж самі, як в усій Україні – це спад виробництва, зубожіння населення, недосконалість законодавства, відсутність чіткої структури органів державної виконавчої влади та їх повноважень.

На одне з засідань координаційного комітету з ініціативи прокуратури області було винесено питання стану законності в діяльності регіонального управління Національного банку, його відділів , Ощадбанку та інших банківських структур. За дорученням КК, який визнав діяльність обласного управління Національного банку України по контролю за діяльністю комерційних банків незадовільною, працівниками банку, податківцями, правоохоронним органами, було створено постійну групу. комісії по усуненню недоліків. Лише за перше півріччя 1995 року було проведено 42 перевірки, до 18 банківських установ застосовувались санкції, 26 матеріалів було передано в правоохоронні органи. За різні порушення комерційними банками було сплачено штрафів на 13,3 мільярди карбованців. Це змусило комерційні банки посилити роботу з перевірки фінансового стану тих, кому давали кредити,

Правоохоронними органами Рівненщини був розроблений спільний план організаційних та оперативно-розшукових заходів щодо посилення боротьби з організованою злочинністю. УБОЗом було викрито 20 організованих злочинних груп, порушено33 кримінальних справи, за якими до відповідальності було притягнуто 62 особи. Викрита бандитська група з числа жителів Кузнецовська та Володимирецького району, в яких було вилучено зброю та боєприпаси, затримано двох жителів Закарпатської області, які скоїли три розбійні напади у Млинівському та Дубенському районах.

До речі, лише у Рівному у 1995 році зареєстровано 308 нових комерційних структур, які за установчими документами мали право займатись посередницькою фінансовою діяльністю. В більшості випадків засновниками і керівниками цих структур є громадяни, які вже мали проблеми із правоохоронними органами. Як гриби після дощу, з’являються на Рівненщині так звані довірчі товариства, їхня діяльність не була врегульована чинним законодавством, отож забравши у громадян силу-силенну грошей, шахраї зникали. Упродовж 1993-1995 років у Рівному діяла фірма, яка обіцяла людям працевлаштувати їх за кордоном , звісно, за валюту. Не маючи ліцензії на проведення операції, уклали угоди з понад сотнею рівнян, направили людей у Грецію, проте не працевлаштувала.

На той час на Рівненщині діяло 137 ДНД, тобто добровільних народних дружин. 26 з них діяло в Березнівському районі, 21 – в Острозькому, а ось у Володимирецькому, Рівненському районах, Рівному та Кузнецовську – вже не було жодної ДНД.

Проте у тому ж таки 1995 році крива по лінії карного розшуку досягла позначки 18 відсотків. Зростання валу злочинності супроводжувалося суттєвими змінами у її структурі. З’явилися нові види злочинів, які раніше були рідкістю, а тепер - стали звичайним явищем. Зросла питома вага тяжких злочинів. Злочинний світ набував дедалі більшої організованості, налагоджував міжрегіональні та міжнародні зв’язки, зростав кримінальний професіоналізм, злочини ставали все зухвалішими та кваліфікованішими. Перестали бути рідкістю повідомлення про криваві сутички озброєних бандитів з працівниками міліції.

1995 рік, березень.

Операцію по ліквідації небезпечного злочинного угруповання розробили спільно з СБУ. військовою контррозвідкою. Члени ОЗУ займались викраденням озброєння з військово-льотної частини. Під час проби реалізації двох скорострільних автоматичних авіаційних гармат гш 23 злочинців затримали. Вони були засуджені військовим трибуналом.

У цьому ж році була викрита і знешкоджена бандитська група, яка займалась розбійними нападами в Кузнецовську та Володимирецькому районі. В арсеналі бандитів знайшли обріз, . гвинтівки, 2 гранати, 40 боєприпасів.

Мобілок не крали, бо їх ще не мали.

А що таке крадіжки мобільних телефонів, міліція тоді не знала. Презентація СП «UMC – Український мобільний зв’язок» відбулась у квітні 1995 року в облмуздрамтеатрі. Рівне стало тринадцятим містом в Україні, де було створено мобільний стільниковий зв’язок . Основними користувачами мобільного зв’язку на той час були урядові установи, закордонні представництва та фірми, українські бізнесмени. Звичайно, в майбутньому планувалось надавати послуги широкому загалу споживачів, але на той час ціни не давали змогу це впровадити. Підключення до системи коштувало 425 доларів, абонплата за місяць – 40 доларів, самі телефонні апарати в залежності від модифікації - від 700 до 2000 доларів. За перші місця роботи системи мобільного зв’язку в Рівному планувалось під’єднати близько двохсот абонентів.

Частина 5. 1996 рік – до влади прийшов «Гітлер»

Того року рівненським міліціонерам аж тричі за рік доводилось зустрічати поважних гостей, перекривати дороги та сидіти у засідка. першим у лютому на Рівненщину прилетів Президент України Леонід Кучма. Його запросив в область голова облдержадміністрації Роман Василишин. Він хотів переконати Кучму в перспективності розробки бурштинових та базальтових родовищ, схилити президента до надання державної допомоги у налагодженні видобутку та переробки цих каменів. Кучма дав на своє «добро».

А до злочинців тим часом прилетів свій «авторитет» – молодий, симпатичний та жорстокий молодик із прізвиськом «Гітлер».

В «миру» «Гітлер» звався Євгеном Остапенком. Він народився у 1965 році в Запоріжжі. Своє «прізвисько» «Гітлер» одержав у Катеринівській колонії за особливу жорстокість, яку виявляв до товаришів. Вперше засуджений у 1984 році за ст. ст. 189 ч.1, 208 ч.2 КК Росії терміном на 3,5 років позбавлення волі.

Другий раз – у 1990-у за ст. ст. 100, 206 ч.1, 102, 106 ч.1 КК України. Третій – за ст. 102 КК України на два роки позбавлення волі.

Інкриміновані статті – розбій, погрози вбивства, нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Після третього відсиджування вийшов на волю в грудні 1994-го. Проживав у Запорожжі. У 1996-м з’явився у Рівному та одружився на дружині ...покійного Стадницького. На Рівненщині його чекав «непочатий край роботи».

Щоправда, спершу «Гітлера» запросили на знаменитий «сходняк» авторитетів злочинного світу України , який відбувався в Дніпропетровську. На сходці вирішувалося і питання, кого поставити «смотрящим» на Рівне. «Князівство» було для злочинців малоприбутковим, проте перспективним. Кандидатура «Гітлера» у більшості тих, що зібралися, ентузіазму не викликала з двох причин. По-перше, він був неврівноваженим. По-друге, маловідомий у широких кримінальних колах. Допомогло «Гітлеру» вагоме слово «злодія в законі», якого звали «Сухумським», він був обурений тим, що «старі недовіряють перспективній молоді».

Проте місцеві «авторитети» зустріли його появу насторожено і негостинно. І вже у березні 1996 року у Рівному стався замах на «Гітлера». Він вийшов в обід і мало не загинув. Хтось підклав йому на подвір’я вибуховий пристрій, вочевидь, радіокерований. «Гітлер» отримав поранення плеча. проте від госпіталізації категорично відмовився.

УБОЗ хоча й знав про появу «Гітлера», проте доказів його злочинності діяльності на той час ще не мав, отож займалися іншими, дрібнішими злочинцями.

На той час в області з’явилась злочинна група, у складі якої були працівники міліції, скоювала напади на водіїв у Волинській та Рівненській областях. Бандити були озброєні. сім учасників банди сіли на лаву підсудних. Під час обшуків у них вилучили 3 пістолети, три з половиною тисячі доларів, на 20 тисяч майна, яке вони награбували. Злочинці отримали від 3 до 10 років ув’язнення.

У лютому невідомі вдень вчинили в центрі міста Рівного вчинили напад на перший ломбард, який діяв. Жорстоко розправились з жінкою-продавцем, нанісши їй чимало ножових поранень, забрали 48 золотих прикрас та зникли. (До речі, розшукати злоичнців й досі не вдалося).

А іншими кримінальними «героями» 1996 року стали Юрій Романюк та Анатолій Куковський, керівники рівненських філій УНСБ та УБС, які зуміли уникнути відповідальності за невідомо куди зникли кошти їхніх рівненських вкладників.

А поліцейські з американського штату Джорджія запросили всіх колег з міського Рівненського управління до себе в гості. Американці подарували нашим міліціонерам кілька комп’ютерів. Тодішній начальник міліції Рівного Анатолій Онищук сказав. що поїздка за кордон не відбудеться через відсутність у рівненських міліціонерів коштів для цього.

У травні 1996 року міліціонери охороняли прем’єра Євгена Марчука. Він привіз на Рівненщину 100 мільярдів карбованців для погашення збитків, що завдав Демидівському району ураган.

А у Дубенській дитячій колонії у листопаді було розкрито спробу заколоту. Четверо хлопчаків, які відбували там покарання за злочини, запланували втечу із закладу. Жертвами підлітки обрали трьох жіночок з місцевої пральні. Змовники вирішили вимагати в адміністрації авто, гроші та зброю. Якби адміністрація не погодилась виконати вимоги, збирались вбивати жінок, одну за іншою. Звісно. не одразу. Для початку планували відрізати жінці палець та викинути з приміщення, потім – ще один, а врешті- решт – голову. Та прорахувались , про змову довідалась адміністрація ВТК, і плани юних злочинців зірвались. Адміністрація проаналізувала «НП» та дійшла висновку, що юні злочинці, які мали у помешканнях кольорові телевізорі, надивились закордонних фільмів про захоплення заручників.

У листопаді того ж міліція знову мала чимало клопоту, довелося виставити посиленні наряди на дорогах, бо в область приїхав прем’єр-міністр України Павло Лазаренко. Лазаренко відвідав «Азот», РАЕС та кілька сільськогосподарських підприємств. Місцеві чиновники просили в Лазаренка грошей, точніше – «Рівнеазот» – просив прийняти постанову щодо кредитування сільськогосподарських підприємств, щоб вони могли закупити мінеральні добрива, а РАЕС – ліквідацію заборгованості за відпущену електроенергію, а також закінчення будівництва четвертого енергоблоку. Лазаренко, як і його попередники, пообіцяв посприяти у вирішенні цих питань, проте, схоже, обіцянки не дотримав.

А «Гітлер» тим часом вивчав ситуацію в області, і як справжній стратег, ретельно планував свої злочини.

Сайт «Антикримінальний вибір»
Юрій Віталь, 2006 рік

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись