Євреї міста Рівного між двома світовими війнами

Рівне не можна віднести до числа великих міст, де визначалися стратегічні ініціативи суспільно-політичного життя. Одне з повітових міст Волинського воєводства, воно, радше, було дзеркалом тих тенденцій, що вирували в політичному житті Польщі, а подекуди й у міжнародній політиці.

У суспільно-політичному житті євреїв Рівного 1921–1939 рр. можна визначити три етапи. Перший з них умовно визначаємо як час повоєнної стабілізації. У спектрі імперативів соціально-економічного та політичного штибу першочерговими виявилися два завдання: поновлення громадсько-політичного життя, яке завмерло одночасно з розгортанням Першої світової війни на теренах Волині, та надання допомоги одновірцям, які потерпіли під час воєнного лихоліття та за доби української національної революції.

Громадсько-політична структуризація євреїв Рівного розпочалася вже в 1921 р. У спектрі новоутворених у місті інституцій особливо помітну роль відігравали Комітети допомоги євреям – жертвам війни. Їх очолювали Ш. Куліковіч та У. Гольденбург. Обидва керівники комітетів прибули до Рівного з-за кордону: перший з Києва, який залишив напередодні вступу до нього німецьких військ, другий — із Житомира. Облаштувавши офіси (один — на вулиці Шкільній, інший — на Шосейній), вони розгорнули роботу, спрямовану на допомогу емігрантам. Останнім, зокрема, надавали матеріальну та медичну допомогу, юридичні консультації 1.

Вагому підтримку рівненським комітетам допомоги євреям – жертвам війни — надав Джойнт — Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет (голова його рівненської філії — М. Закон). У практичній роботі Джойнт приділяв особливу увагу дітям репатріантів, надавав медичну допомогу євреям, реалізовував інші соціальні програми 2.

Діяльність Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету в Рівному була фактично призупинена вже в 1922 р. Утворений у США з метою надання допомоги євреям, які постраждали у війні, Джойнт зосередив свою увагу на радянській Україні, де людність потерпала від голоду. Уже навесні 1922 р. більшість представників Джойнту залишила Рівне 3.

Натомість у 1924 р. до процесу рееміграції тих з євреїв-волинян, кого війна заскочила в Росії, прилучалася Єврейська національна рада. її представництво в Рівному розташувалось у приміщенні за адресою Шкільна, 9 4.

Початок 1920-х — час поновлення діяльності єврейських партій, більшість з яких виникли на Волині ще у довоєнний час. Найпомітнішою з них стала Сіоністська партія. Сповідуючи державницьку ідеологію, вона мобілізовувала свої сили на організацію еміграції євреїв до Палестини. Це завдання реалізовувало Палестинське еміграційне товариство (ПЕТ), яке утворилося в Рівному 29 жовтня 1922 р. Серед ініціаторів його заснування були Ю. Герш, Ш.-З. Грінфельд, А. Герман, Й. Кальман, А. Брик. Останній став головою інституції. Реалізуючи визначену статутом мету, ПЕТ регулювало еміграцію євреїв до Палестини, надавало всебічну юридичну, а частково й матеріальну допомогу тим, хто залишав Рівне задля реалізації сіоністського ідеалу відродження держави в Палестині 5.

Протягом 1921– 1922 рр. у Рівному виникли й інші інституції. Відновила діяльність низка партій та громадських організацій. Серед них — Єврейська народна партія, Поалей-Ціон, організації, які забезпечували набуття євреями ремісничих спеціальностей та навичок роботи на землі, просвітницькі інституції, школи тощо. До часу проведення виборів до законодавчих органів Польщі 1922 р. єврейська громада Рівного фактично відновила повноцінне життя.

1922 р. влив новий струмінь у життя єврейської громадськості. З одного боку, виборча кампанія стала початком інтеграції євреїв Рівного до суспільно-політичного життя Польщі, з іншого — 1920-ті принесли надію на реалізацію сіоністської мети, яку сповідувала значна частина євреїв Західної України.

Участь у громадському русі, спрямованому на відродження єврейської держави в Палестині, як і діяльність сіоністських інституцій, — складова суспільно-політичного життя Рівного. Євреї-ортодокси та сіоністи активно реагували на зміну міжнародної ситуації довкола Близького Сходу, тим паче — декларацій мандаторія (Великобританії) щодо Палестини. Так, наприклад, 5 серпня 1922 р. у театрі Зафрана, що знаходився на сучасній вулиці С. Петлюри, сіоністи Рівного відзначили затвердження палестинського мандату. На чільному місці у прикрашеній національними символами залі висів портрет засновника сіонізму Т. Герцля, поруч — цитати з його промов: “Якщо захотіти, то не буде казкою” (йдеться про можливість досягнення мети сіонізму — утворення єврейської держави); “Ти померлий, але дух твій витає над нами”. Рабин Грінфельд — один із промовців на урочистостях — заявив, що національний гімн Гаттіква відтепер є не тільки символом надії на краще майбутнє, а гімном національної перемоги євреїв, реалізації їхніх мрій і надій 6. У в

ічі, що відбулося після урочистого засідання, брали участь близько 10 тис. євреїв-рівнян 7.

Палестинофіли серед євреїв-рівнян виявляли громадську активність і в подальший час. 1 квітня 1925-го року вони широко відзначали знаменну подію в єврейському національному та культурному житті — заснування Гебрайського університету в Єрусалимі. На урочистостях, які відбулися з нагоди відкриття університету, були присутні не лише євреї, а й репрезентанти влади та представники демократичних українських кіл 8.

Сіоністи та ортодоксальні кола Рівного виявляли національну свідомість не тільки в дні свят, але й у часи поразок. Навесні 1930 р., коли Великобританія призупинила єврейську еміграцію до Ерец-Ісраелю, у місті було проведено акції протесту. Протестуючи проти дискримінації, сіоністи Рівного 14 червня 1930 р. провели велелюдну демонстрацію. Під час її ходи вулицями міста проводилися імпровізовані віча, на яких промовці закликали громадськість до продовження організованого протесту проти політики Лондона. Один із промовців — відомий у місті сіоніст Ротфельд — заявив, що протестні акції євреїв повинні пробудити світову громадську думку, вплинути на політику мандаторія. Виступаючи біля будинку староства, він закликав уряд Польщі стати на захист інтересів єврейського народу спільно з демократичними силами всього світу 9.

Як центр сіонізму на Волині Рівне посіло визначне місце в суспільно-політичному житті краю. Тут, як і в багатьох інших містах та містечках Волинського воєводства, діяли різноманітні інституції, чия ініціатива спрямовувалася на відродження Ерец-Ісраелю. Серед них — Єврейський національний фонд (“Керен Каємет”) та Фонд для будівництва Палестини (“Керен га-Йєсод”).

Рівненські сіоністи неодноразово брали участь у акціях, які охоплювали різні країни. Йдеться про вибори на світові сіоністські конгреси. Вони, до слова, визначали співвідношення сил між різними сіоністськими угрупуваннями краю. Так, результати виборів 1937-го р. на світовий сіоністський конгрес, що відбулися в Рівному 15 серпня, засвідчили перевагу Ліги трудової Палестини.

За нею йшли “Загальні сіоністи”, Мізрахі, фракція “Ет-Лівнот” та гросманісти 10.

Таким чином боротьба за мандат, який міг забезпечити представництво євреїв Волині на конгресах, ставала одночасно проміжним етапом, коли визначалося співвідношення сил серед євреїв-державників. Останні вибори делегатів на світовий сіоністський конгрес у Рівному відбулися за місяць до початку Другої світової війни — 23 липня 1939 р.11.

Хоча протягом 1921–1939 рр. Рівне залишалося невеликим провінційним містом, тут неодноразово перебували відомі представники єврейських партій. Наприклад, у лютому 1930 р. до Рівного прибув член всесвітнього виконавчого комітету Сіоністської партії д-р Гольдштейн. Навесні того ж року на Волині перебував лідер фракції радикальних сіоністів, депутат польського сейму у 1919–1930 рр. І. Грінбаум (через 18 років, у 1948, він став міністром внутрішніх справ у тимчасовому уряді новоутвореної держави Ізраїль). На проведених вічах у Рівному та інших містечках Волинського воєводства він закликав євреїв до взаємодії з українською громадськістю на виборах 12.

У суспільно-політичному житті євреїв Рівного, поряд із національно-державницькими тенденціями, чітко окреслена й інша — їхня участь у політичному житті Польщі. Етапним моментом на шляху інтеграції до нього став 1922 р., коли рівняни вперше брали участь у виборчій кампанії до сейму та сенату Речі Посполитої. Відтепер у місті діяли єврейські партії парламентського представництва. Протягом кількох років тут, на вулиці Шкільній, функціонували “Секретаріат єврейського клубу (парламентської фракції – М.Г.) послів сейму” (СЄКПП) та “Секретаріат Волинського клубу послів сейму та сенату Єврейської народної партії” 13.

Одним із представників євреїв-рівнян у законодавчих органах Польщі став Й. Раппопорт. Обрання депутатом сейму (1922 р.) стало результатом його активної громадянської позиції — членства в доброчинних та політичних інституціях сіоністського спрямування. Показником високого авторитету Й. Раппопорта серед колег-депутатів стало його обрання на посаду секретаря СЄКПП14.

Перша половина 1930-х означена новою тенденцією в культурному житті євреїв-рівнян — зближенням із державною нацією. Воно зародилося наприкінці 1920-х, коли знайшла підтримку ініціатива рівненського старости Богуславського щодо заснування в місті Клубу єврейської інтелігенції. Мета його діяльності — зближення євреїв із польською громадськістю на засадах толерантного співжиття, пропаганда єврейською інтелігенцією ідей польської державності серед одновірців 15.

Невдовзі, на зламі десятиліть, у Рівному постали дві єврейські гімназії з польською мовою навчання. 15 березня 1930 р. у місті утворилося товариство “Сцена і освіта”. На його організаційних зборах прозвучав виступ Юзенфельда, який доводив, що наданню нового звучання діалогу євреїв із поляками заважає незнання ними державної мови. Цю думку розвинув рабин Грінфельд: “кожен єврей, — заявив він, — повинен бути гідним громадянином держави, отже, знати польську мову та кращі зразки польської національної літератури”16.

У широкому спектрі тенденцій громадсько-політичного життя в єврейському середовищі Рівного 1922 – середини 1930-х рр. назвемо взаємодопомогу та міграцію. Щодо останньої, то допомогу тим, хто прагнув залишити Волинь, надавав рівненський відділ “Єврейського центрального еміграційного товариства в Польщі”. Лише протягом 1925–1931 рр. його допомогою скористалися понад 10 тис. чоловік, які емігрували до країн Західної Європи та США 17. Одночасно частина євреїв-рівнян, залишалаючи місто, виїзди до Палестини.

Єврейська громада міста звертала особливу увагу на благодійництво, тим більше, коли йшлося про дітей. Так, наприклад, протягом 1934 р. Товариство опіки над сиротами провело акції, в ході яких здобуло кошти на придбання одягу для 700 дітей. Протягом літа того ж року його зусиллями створено 11 літніх таборів, у яких відпочило 1100 єврейських дітей 18.

Середина 1930-х, на наш погляд, окреслила початок нового етапу в історії євреїв Рівного. Це час стрімкого зростання антисемітських настроїв у Польщі, як, зрештою, і в багатьох країнах Європи, роки, коли першочерговими завданнями для євреїв стали збереження їхньої громадянської гідності та захисту національних прав.

Ці суспільні реалії не оминули й Рівного. Воно стало одним із численних епіцентрів у Польщі, де відчувалося протиборство між євреями та польськими шовіністами, які оперували гаслами надання містам польського характеру, витіснення євреїв з економічного життя тощо. Максимальним завданням було створення такої суспільно-політичної атмосфери, яка б сприяла стрімкому прискоренню еміграції євреїв із Польщі.

Відтак, визначальною тенденцією в суспільно-політичному житті євреїв Рівного другої половини 1930-х рр. стала, сказати б, їхня захисна реакція на зростаючу хвилю антисемітизму. Ситуацію, в якій опинилися євреї Польщі, відомий у Рівному громадський діяч д-р Берлінер у січні 1936 р. охарактеризував як перебування в гетто 19.

Природньо, що загострення міжнаціональних стосунків, згортання парламентаризму, який небезпідставно оцінювався сучасниками як передумова збереження демократичних основ суспільства, та інші деструктивні тенденції в суспільно-політичному житті Польщі стали предметом публічної уваги. Питання національної політики Варшави, взаємин євреїв з іншими націями були предметом численних дискусій, висвітлювалися на шпальтах місцевої преси.

У другій половині 1930-х Рівне не оминули прояви антисемітизму. Проте за наслідками спонтанні акції польських шовіністів, які час від часу відбувалися в ньому, не йшли в жодне порівняння з подіями в багатьох інших містах Польщі. За таких умов єврейська громадськість Рівного намагалася надати посильну допомогу одновірцям, що постраждали від погромів, прилучалася до кампанії боротьби з антисемітизмом як у Польщі, так і в Німеччині. Наприклад, у 1936 р. євреї провели акцію протесту проти погрому в містечку Пшетик. 30 червня того ж року, на знак протесту проти розгулу антисемітизму, ті з євреїв Рівного, що були власникам магазинів, на дві години припинили обслуговування клієнтів 20. Серед помітних акцій, які провела єврейська громадськість Рівного в 1937 р., — збір пожертв на користь постраждалих від погрому в Бресті 21.

Одночасно пристрасті вирували й у самому єврейському політикумі. Як і раніше, тривало протиборство між партіями, особливо ж тими, що розходилися в поглядах на перспективи нації: одні виступали прибічниками відродження єврейської держави в Палестині, інші обстоювали засади так званого автономізму, тобто розв’язання єврейського питання в Польщі.

За всіх розбіжностей політичних симпатій серед євреїв Рівного вони, як і раніше, уособлювали національну цілісність. Цьому сприяли як національно-культурна єдність, що зростала на ґрунті юдаїзму, так і функціонування в місті єврейської громади. її багатогранна діяльність здійснювалася завдяки самооподаткуванню членів общини. Станом на 1937 р. внески до Рівненської гміни сплачувало 2.209 чоловік 22. За рахунок отриманих коштів (того року — близько 85 тис. злотих) утримувалися різноманітні соціальні інституції. Зокрема — лікарня та будинок для літніх людей, пологовий будинок. Громада піклувалася про впорядкування єврейського цвинтаря, підняла питання про встановлення пам’ятника полеглим у війнах солдатам.

Протягом міжвоєнного періоду євреї Рівного значною мірою визначали парадигму громадсько-політичного життя міста. Це зумовлено як їхньою чисельністю (станом на 1931 р. євреї складали 56,6% населення Рівного: 22.737 чоловік від загального населення міста 40.162 чол.) 23, так і їхнім активним громадським, політичним, духовним життям. Варто згадати бодай діяльність театру Зафрана, на сцені якого виступала не тільки місцева трупа, але й актори, музиканти з інших країн, чи діяльність представників вільних професій (станом на 1939 р. 58,8% медиків Рівного — євреї 24). Це, як і інші ймовірні екскурси, проведені з метою з’ясування ролі євреїв у житті міста (як, скажімо, в ремісничому виробництві, торгівлі, реконструкція суспільно-політичних тенденцій), відображає ту вагому роль, яку відіграла єврейська громадськість у житті Рівного протягом 1921–1939 рр.

Максим Гон (Рівне)
www.judaica.kiev.ua
Матеріали ХІI міжнародної наукової конференції
«Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи —
ЄВРЕЙСЬКЕ КРАЄЗНАВСТВО ТА КОЛЕКЦІОНУВАННЯ»

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись