Рівненська українська гімназія: сторінки минулого та сьогодення.

2008-й - ювілейний для Рівненської української гімназії: їй виповнилося 85 років. Як не дивно, створена вона була в державі - Другій Речі Посполитій - у далекому 1923-му, а відроджена – за незалежної України: 1994-го. Цей навчальний заклад у Польщі став духовним центром українства та просвітництва, тут здобували освіту та виховували свідому українську молодь із національно-патріотичними переконаннями.

У міжвоєнний період (1921-1939) на теренах Волинського воєводства діяли лише три приватні українські гімназії: у Рівному, Луцьку та Кременці. Засновником цих навчальних закладів стала українська інтелігенція, яка розуміла винятково важливу роль шкільництва у збереженні національної гідності та духовності народу.

Ідею створення Рівненської української гімназії обговорювали 24 липня 1921 року на надзвичайних загальних зборах Рівненського товариства „Просвіта", де одним із актуальних питань, винесених на розгляд, було питання шкільництва та культурно-освітньої роботи, яку проводили в краї. 1923-го кураторіум Волинського округу надіслав на ім'я Федора Пекарського лист, у якому дозволив відкрити гімназію, а також повідомляв про те, що історії та географії України як окремих предметів у навчальному процесі не буде запроваджено. Восени 1923 року гімназія розпочала роботу, отримавши назву «Приватна гімназія Ф. Пекарського з викладовою руською мовою». Польська влада офіційно затвердила першим директором Ф, Пекарського. Від початку створення гімназії і до її ліквідації він залишався власником-концесіонером.

Із відкриттям української гімназії в Рівному виникла потреба в українській початковій школі, яка давала 6 ґрунтовні знання та забезпечувала можливість вступу до української гімназії. У зв'язку з цим українська інтелігенція на чолі зі С. Скрипником 1932-го заснувала українську народну школу імені гетьмана Івана Мазепи.

Із року в рік престиж українського навчального закладу зростав, і кількість охочих навчатися тут збільшувалася. Проте вступити до гімназії могли лише ті, хто отримав належну підготовку в початковій школі, адже вступні екзамени засвідчували рівень знань із низки предметів.

Цікаво та змістовно гімназисти проводили позаурочний час. У навчальному закладі діяло учнівське самоврядування - „сеймик", який привчав до самостійної громадської праці. Він керував роботою гуртків-кооперативів „Учениця", „Братня поміч" і „Жіноча секція". Крім цього, працювали осередки учнівської молоді: „Гурток плекання рідної мови", „Математично-фізична секція", „Спортивна секція", а також редакційні колегії стінної газети „До праці" та часопису „Ватра". Координував роботу учнівських організацій на терені гімназії центральний гімназійний орган - „Молода громада".

Із 1935 року виходив часопис „Ватра", який об'єднав талановиту учнівську молодь. Саме тут свої перші поетичні та прозові твори вміщували обдаровані гімназисти. Мистецьке оформлення здійснював митець-маляр Ніл Хасевич, а за зміст відповідав священик Юрій Шумовський, який працював у гімназії.

Пропагування літературної української мови, вивчення творчої спадщини національних прозаїків і поетів ставили за мету члени „Гуртка плекання рідної мови". Цей осередок проводив тижні української мови та прагнув „...очистити мову на терені гімназії від усяких провінцїялізмів і варваризмів". Саме для цього у стінгазеті „До праці" була відведена спеціальна рубрика.

Про національний дух виховання, що панував у стінах гімназії, свідчать теми доповідей, які звучали на академіях та інших заходах: „Життя і творчість Ю. Федьковича", „Павло Тичина як феномен та його значення", „Центральна Рада та її доба", „Павло Скоропадський та доба Гетьманату", „Доба Директорії", „Микола Хвильовий" та ін. Із сумом і скорботою вчителі й учні зустріли звістку про смерть видатного українського історика, політичного та громадського діяча М. Грушевського. У грудні 1934-го гімназисти провели вечір, на якому вшанували його пам'ять.

1936 року завдяки зусиллям педагогічного колективу, учнів і батьківського комітету вдалося організувати окрему гімназійну православну церкву на вул. Міцкевича (нині - місце, де звели пологовий будинок №1 на проспекті Миру). Для цього використали старе приміщення, неподалік від гімназії. Учні під керівництвом учителя Георгія Косміаді розписали стіни орнаментом в українському стилі. Дружина посла Степана Скрипника - Іванна Скрипник - за допомогою жінок вишила хоругви, ризи для священика та інше церковне начиння. 6 травня 1937-го (за православним календарем - вшанування св. Юрія) гімназисти відзначили храмове свято своєї церкви.

Матеріальну підтримку українському шкільництву надавала православна церква. У березні 1937-го Волинська духовна консисторія передала до єпархіального управління бюджет на 1937 рік, в якому на утримання українських приватних гімназій Волині було закладено 3500 злотих, і менша сума - 300 злотих виділялася для української народної школи імені гетьмана Івана Мазепи.

Особлива заслуга в навчанні та вихованні молоді належала високоосвіченому педагогічному колективу Рівненської приватної української гімназії, який у складних політичних умовах із честю і гідністю виконав свою основну місію - зберіг національну самобутність навчального закладу. В архівних установах Рівного, Луцька і Тернополя є документальні матеріали, які розкривають минуле навчального закладу, а також особові справи вчителів, що дозволило відтворити окремі сторінки їхнього життєвого та професійного шляху.

1930 року, в зв'язку з участю у вшануванні пам'яті Т. Шевченка, шкільна кураторія не затвердила Ф. Пекарського на посаду директора. Другим директором став Яків Бичківський, який протягом 1930 - 1939 рр. очолював Рівненську українську гімназію. Очевидно, педагогічний досвід і паспорт громадянина Польщі вплинули на те, що у вересні 1930-го його таки призначили директором Рівненської української приватної гімназії. Я. Бичківський був лояльним до нової влади, намагався не переступати законів Другої Речі Посполитої й разом із тим зберегти національний дух гімназії.

На основі розпорядження Ради міністрів Польщі від 27 вересня 1928-го 195 вчителів Волинського воєводства отримали державну нагороду - медаль на честь 10-ї річниці незалежності Польщі. Серед нагороджених були учителі української гімназії: "Якуб" Бичківський та Ядвіга Гофман.

Педагоги Рівненської української гімназії відстоювали національні ідеї, й саме тому вони активно долучалися до роботи українських товариств, які діяли в регіоні. Справою розвою національного шкільництва переймалася передова інтелігенція Волині, яка гуртувалася навколо педагогічного товариства "Українська школа" з центральним осередком у Рівному. Організація була покликана: закладати приватні школи з українською мовою навчання (початкові й середні); проводити курси українознавства; будувати шкільні приміщення; видавати книги та підручники для українського населення; відкривати книгарні та крамниці. Учителі гімназії взяли участь у діяльності товариства "Українська школа". До складу головної управи товариства 1931 року увійшли Ф. Пекарський, директор Я. Бичківський, який виконував обов'язки секретаря товариства, його заступником був секретар гімназії В. Огібовський. Членом ревізійної комісії - М. Гуцуляк. Товариство "Українська школа" видавало журнал "Культурне життя" - популярний місячник, присвячений науковим, шкільним і культурно-освітнім питанням українців Волині На сторінках часопису свої праці вміщували вчителі, зокрема Я. Бичківський ("Поучення дітям" Володимира Мономаха на тлі життя старої України")

Учителі Рівненської української гімназії сприяли розвиткові й популяризації фізичного виховання та здорового способу життя. У 30-х рр. на Волині діяв спортивний клуб "Горинь" із центром у Рівному. Мета діяльності товариства - запровадження та культивування зимових і літніх видів спорту, не заборонених законодавством Польщі. До ревізійної комісії клубу входив учитель латинської мови М. Фесюк, а Я. Бичківський був у складі суддівського клубу. 1936 року, товариство "Горинь" планувало навіть провести спортивний турнір, присвячений вшануванню 10-ї річниці трагічної загибелі Симона Петлюри. Із приходом Червоної Армії 1939 року Рівненська українська гімназія припинила своє існування.

У незалежній Українській Державі у вересні 1994-го навчальний заклад відродив своє існування під назвою Рівненська міська державна гімназія № 1 в іншому приміщенні на вул. 24 серпня (символічно, чи не так?). Очолив Рівненську державну міську гімназію № 1 Іван Вєтров, який подвижницькою працею вибудував підвалини закладу нового типу, сприяв поверненню історичної пам'яті, налагодивши зв'язок двох поколінь - міжвоєнного та сучасного періодів. 2003-го на честь 80-річчя цього освітнього закладу гімназії повернуто попередню назву - "Рівненська українська гімназія".

Значна заслуга в дослідженні та популяризації знань про гімназію належить завучу гімназії Н. Тарасевич, яка працювала над створенням і розвитком гімназійного музею "Від гімназії до гімназії". З 2006 року музеєм завідує А. Карпюк, яка працює над поповненням музейних реліквій. Невеликий проміжок часу - з серпня 2005-го до січня 2006-го директором гімназії був Петро Ковальчук, нині - проректор РОІ-ППО.

Із січня 2006-го гімназію очолила Тетяна Кухарчук - "Вчитель-методист", "Відмінник освіти України". Директор підтримує попередні традиції, надавши нового подиху діяльності гімназії. Разом із завучем Р. Юзюк продовжує науково-пошукову роботу з вивчення минулого навчального закладу та підтримує зв'язок із дітьми вчителів гімназії: Ерастом Гуцуляком - сином М. Гуцуляка, Надією Косміаді - дочкою Г. Косміаді та гімназистами міжвоєнного періоду. З ініціативи директора в гімназії створено новий виховний центр -Кабінет мистецтв імені Г. II. Косміаді.

До свого чергового ювілею Рівненська українська гімназія підійшла із вагомими здобутками. 2006 року гімназія стала лауреатом конкурсу "100 кращих шкіл України". У 2007-2008 навчальному році посіла перше місце в загальноміському рейтингу серед загальноосвітніх навчальних закладів у номінації "Найкращий загальноосвітній заклад нового типу - 2008". Це свідчить про внесок кожного вчителя та учня до скарбниці досягнень гімназії.

Сьогодні в ній середню освіту здобувають 382 гімназисти. Високий рівень знань учнів забезпечують 50 педагогів, із яких 3 кандидати наук, 5 відмінників освіти України, 8 методистів, 13 старших учителів, 32 вчителі вищої категорії. Вони розробили авторські програми, написали і видали десятки навчально-методичних посібників. Педагоги та учні гімназії є учасниками міжнародних програм. Отож РУГ - це передусім виховний заклад, що сприяє духовному становленню особистості учня, створенню умов для розвитку його творчого потенціалу, тому значна увага приділяється виховній роботі. У гімназії працює 8 вихователів, які звільнені від викладання навчальних дисциплін. Вони працюють згідно з розробленими авторськими програмами виховання.

Відроджена РУГ, як і гімназія міжвоєнного періоду, має свою символіку: гімн, герб, прапор. Гімн гімназії написали рівненські автори Костянтин і Павло Павелки. За традицією сучасні гімназисти мають гімназійну форму, яка була обов'язковою для гімназистів усіх поколінь. На урочисті заходи та свята одягають вишиванки.

Щиро вітаємо Рівненську українську гімназію з історичним ювілеєм! Зичимо процвітання, довголіття та нових творчих звершень!

Валентина ДОБРОЧИНСЬКА,
кандидат Історичних наук кафедри Історії України РДГУ
Газета "Сім днів", вересень, 2008

 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись