Топонімічний ландшафт старого Рівного.

Чи задумувались ми, рівнями, над тим, наскільки глибоко знаємо своє місто, його історію? Дехто може заперечити, мовляв, навіщо нам те минуле. У нас вистачає проблем і сьогодні. Але "хто проти історії, проти того – історія. Проти такого рожна важко перти". Так писав ще в минулому столітті український історик М. Костомаров.

Незаперечний той факт, що в основі нашої поваги до рідної землі лежить багато факторів. Це любов, повага до своєї сім'ї, школи, міста чи села, де ти народився і виріс, рідної природи.

Корінних рівнян, в родоводі яких бодай третє-четверте покоління народилось і виросло в Рівному, не так вже й багато. Демографічні зміни останніх десятиліть призвели до того, що населення міста різко виросло за рахунок переселення до нього сільських жителів. В радянський час до Рівного на постійне проживання переїхало багато людей з найвіддаленіших куточків тодішньої держави.

Для переважної більшості сьогоднішніх жителів Рівне давно вже стало рідним, своїм. І щоб ближче пізнати його, всім нам просто необхідно усвідомити своє місце в історії, відчути нерозривний зв'язок між минулим і сьогоденням, між сучасним і майбутнім.

Старі вулиці, старі будинки, старі фотознімки... Чи не допомагають вони краще пізнати наше місто?

Одна з історичних допоміжних дисциплін – топоніміка (від грецького "топос" – місце і "онома" – ім'я) займається вивченням походження назв географічних об'єктів – річок, гір, урочищ, населених пунктів. У сферу свого вивчення вона включає і міські об'єкти – назви вулиць, майданів, проспектів, бульварів, набережних, провулків, узвозів, шосе, парків, скверів.

Звичайно, назви населених пунктів або прилеглих до сіл лісів, урочищ, полів, луків тощо більш сталі, ніж міські топоніми (хоча ми знаємо непоодинокі випадки і їх перейменування). А ось вулиці, площі та інші міські об'єкти навіть протягом життя одного покоління, буває, по декілька разів змінюють своє ім'я.

Чим більш давній топонім – тим дорожчий він для людей, оскільки розширює наші рамки сприйняття історичного минулого. Ось чому за останні роки міською владою у Рівному багатьом вулицям були повернутих давні назви.

Для нашого міста традиція надавати вулицям ймення не така вже й давня. Вперше вулиці в значенні проїжджих доріг, забудованих з обох сторін будинками, або просто доріг в самому місті чи тих, що вели за його межі, появились в період міської забудови навколо замку при володарці Рівного Марії Несвицькій ( кінець 15 століття). Нині це територія стадіону Авангард. Адже сам по собі замок існувати не міг. Його потрібно було обороняти, годувати його мешканців, підтримувати в належному порядку. На той час власних назв вулиці ще не мали. Відомий опис найбільш давнього плану Рівного, складеного в 1765 році архітектором Тоушером. У своїй книзі Місто Рівне, що вийшла у Варшаві 1880 року, його аналізує Т. Стецький. В сьогоднішній публікації вміщений графічний план нашого міста, датований 1798 роком. На той час Рівне стало повітовим центром новоствореної Волинської губернії Російської держави. На цьому плані чітко простежуються житлові квартали міської забудови. Основні з них розкинулись на одному з островів, утворе

них рукавами річки Усті. Зверніть увагу на пояснення до плану, так званий "опис публічних будівель". Назви вулиць, провулків, площ відсутні, їх просто ще не було. Натомість чітко вказані лише назви складових частин міста: А – старе місто (приблизно відповідає території сучасної центральної частини нашого міста), Б – острів (де був замок), С – передмістя (без назви, сучасний район міста на північний схід від пр. Миру), Д – передмістя Воля, (сучасна лівобережна частина міста, що прилягає до пивзаводу).

Так що першими міськими топонімами можна вважати саме власні назви окремих частин міста. Серед них і назва "передмістя Воля".

Щоб закріпити кордони володінь, власники середньовічних міст надавали новим поселенцям деякі пільги, звільняючи їх від тих чи інших повинностей. Так, очевидно, було і в нашому місті. Передмістя Воля – це поселення, де селились новоприбулі люди із сільської округи. Подібні поселення називалися Слободами, Волицями, Волями. Пільги їх жителів закріплювалися і в юридичних документах. Можливо, саме цим і пояснюється вислів, що зустрічається в ревізьких казках Рівного – "Юридика Воля".

Аналізуючи план Рівного, складений архітектором Тоушером, Т. Стецький наводить і інші назви частин Рівного кінця 18 ст.: передмістя Острозьке, передмістя Дубенське, Воля зване і Економія або Комісаріат. В назвах двох із них закладена географічна ознака. Вони вказували напрямки основних шляхів сполучень, які з'єднували Рівне з Острогом та Дубно – найближчими до нього волинськими містами. Достатньо було подорожньому потрапити сюди, як відразу відпадала потреба питати дорогу. Ось доказ того, як розумно простий люд ставився до назв.

Таким чином, головні вулиці міста служили і основними дорогами, які вказували напрямки розвитку торгівельних зв'язків. На плані Рівного 1798 р. вказаний шлях з Рівного до Пінська на передмісті "Воля". Саме в напрямку на Білорусію пізніше пролягла вулиця Велика Мінська (сучасна Пересопницька). З часом на Дубенському передмісті з'явилася вулиця Дубенська (назва "Дубенське передмістя" більш рання). Мотивованою в цьому відношенні є і давня назва сучасної центральної вулиці Рівного – Шосова (бо Києво-Брестське шосе, прокладене царським урядом в 50-і роки 19 ст., пролягло саме тут).

Найдавніші вулиці Рівного мали також назви, пов'язані з напрямками основних шляхів сполучення міста з навколишньою округою: Бармацька (суч. Міцкевича) – вела в напрямку до с. Бармаки, Омелянівська (суч. Т. Шевченка) – до с. Омеляна. В 19 ст. до них приєднались назви вулиць Золотіївська (суч. Пирогова) – бо вела до с. Золотіїв, Верхньо-Дворецька (суч. Дворецька) вказували напрямок до с. Дворець.

В давніх назвах вулиць Рівного зустрічаються і назви конкретних міських об'єктів: вул. Замкова (бо дорога з міста вела до замку), вул. Шкільна (розміщувались єврейські школи при синагогах). У 19 ст. з'явились назви вулиць Гімназійна (суч. М. Драгоманова), Аптекарська (суч. С. Петлюри), В'язнична (суч. Пушкіна), Волосна (суч. Шопена), ін.

Інколи вулицям надавали імена власників будівель, розташованих на них. Так, в Рівному в середині 19 ст. був провулок Погонівський (суч. пров. О. Вересая, в районі суч. вул.16 липня), названий іменем домовласника.

Глибше усвідомити історичну спадщину Рівного дозволяють і міські топоніми етнонімічного походження. Саме вони допомагають відтворити етнічний склад населення. Була в Рівному вулиця Німецька (суч. гетьмана Мазепи), де селились фабриканти-суконники, вихідці з цієї країни. Назва вулиці Литовської (однієї з небагатьох, що зберегла свою давню назву) пов'язана з литовською етнічною спільністю, адже Рівне понад двісті років входило до складу Великого князівства Литовського. Ця вулиця могла бути місцем компактного проживання литвин-русинів (православних за віросповіданням) на відміну від інших верств населення міста.

Величезний пласт міської топоніміки був пов'язаний з життям і побутом самих рівнян, їхніми професійними заняттями. Рівне 18-19 століть було досить знане торгово-економічним центром Волині. В описі нашого міста кінця 19 ст. священик А. Сендульський серед головних вулиць Рівного згадує Праздную (Торгову площу). Зафіксовані на плані 1896 p. назви вулиць Старий ринок (не існує) Торгова (суч. Базарна), Рибна (не існує) чітко вказують на рід занять місцевих жителів. Дані топоніми дозволяють на відстані історичного часу побачити досягнення рівнян у праці.

Це стосується і назв, пов'язаних з ремісничими професіями поширеними в місті.

Це вулиці Ковальська (не існує), Гарбарська (суч. Княгиницького), Пекарська (суч. Лісовської), Шевська (нині пров. Шевський) та інші. Одночасно назви цих вулиць вказують місце проживання самих ремісників.

Зустрічались і назви, що характеризували людей більш заможного стану. Так, сучасний провулок Парковий (починається від ЦУМу в напрямку до міського парку) в минулому столітті йменувався провулком Княжеським ( бо він вів до князівського палацу Любомирських «на Горці» що знаходився в парку).

Таким чином, топоніми Рівного ніколи не були випадковими і позбавленими значення. Найбільш давнім із них давали назви самі місцеві жителі.

Державна політика їх впорядкування розпочалось за доби Російської імперії. Розширене передмістя Воля в північно-західному напрямку отримує назву Америка, відповідно його головна вулиця Американська (суч. Маяковського). Чужим для Рівного став і топонім «вулиця Африканська» (суч. П. Могили). Більш зрозумілою була назва передмістя Кавказ (район СШ №5), підвищене розташування якого могло асоціюватися з горами. Вмотивованою була і назва передмістя Грабник (в основі топоніму – флюронімічна ознака граб – порода дерева, яка складала основну частину лісового насадження на східній околиці Рівного).

На початку 20 століття міською владою були прийняті рішення про перші перейменування деяких вулиць. Що й казати, не шанувала народну топоніміку адміністрація царської Росії. В зв'язку із святкуванням 100-літнього ювілею війни Росії з наполеонівською Францією 1912 року Рівенська міська Дума виступила з проханням перед волинським губернатором перейменувати вулиці Німецьку на Бородінську, Литовський провулок (суч. Литовська) – на Кутузовську, Мало-Монопольну – на партизана Давидова. Саме започатковується традиція надавати вулицям імена, які уславили ту чи іншу державу, до складу якої входило Рівне. Зауважимо, що питання, чи мали ці люди безпосереднє відношення до історії самого Рівного – значення не мало. Напередодні першої світової війни на Романівську (на честь династії російських царів Романових) була перейменована головна вулиця міста Шосова. Африканська отримала назву Олександрівська (від імені російського царя Олександра III), Гімназійна – Пирогова (на честь відомого російського вченого і громадського діяча).

Не всі ці назви прижилися. Деякі перейменовані вулиці жителі Рівного вперто продовжували називати по-старому.

Чия тільки рука в наступне десятиліття не закреслювала старі міські топоніми Рівного! Двічі в 20-ті роки – за польської влади декілька разів за радянської доби (основні з них проводились у 1939-40 рр.,1945р., 1950р.). Ламала голову над перейменуванням рівенських вулиць на догоду своїм політичним амбіціям і німецька окупаційна влада. На жаль, про сучасні перейменування теж не можна сказати, що було враховано весь топонімічний ландшафт нашого древнього міста.

Топоніміку часто називають мовою землі. Назви наших вулиць і площ – це мова саме нашого з вами міста, нашої Української держави. Не враховуючи цього – значить збіднювати себе і тих хто буде жити після нас.

О. Прищепа
Вечірнє Рівне
29 березня 1997.

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись