Берегиня нашого міста.

Мабуть, в історії нашого міста ця жінка назавжди залишиться найвидатнішою і найзагадковішою постаттю. Знаємо міста, які засновували могутні володарі, мужні войовники, розширюючи тим межі своїх володінь. А от Рівне вписане в історію з ім'ям жінки, що його заснувала і щиро дбала упродовж років про його зростання та добробут. Ця жінка носила ніжне благоговійне ім'я Марія, але й ділами своїми життєвими (про помисли і почуття на відстані віків говорити важко) цілком виправдала мудру символіку цього імені.

В українській минувшині жінці належала особлива роль. Річ не тільки в тім, що вона завжди була берегинею роду. Жінка нерідко з огляду на умови і час змушена була вершити справи, які традиційно пов'язують із чоловічим началом, виявляти чудеса патріотизму, мужності, благородства. Цілий ряд уславлених імен давніх часів засвідчує особливу роль жінки-благодійниці, меценатки, просвітянки. Анастасія Гольшанська жертвувала кошти на українську першокнигу «Пересопницьке Євангеліє», Гальшка Гулевичівна стала засновницею київської братської школи, що переросла згодом у славетну Академію. У цьому ж ряду варто поставити також ім'я Марії Рівненської - засновниці українського міста, жінки широкої душі і активного благотворення. На жаль, про її життя і долю відомо нам із історичних джерел вельми небагато. Отож, щоб звалювати портрет цієї незвичайної жінки, вдамося не лиш до свідчень історичних, але й до уяви..

Життя Марії Рівненської справді не раз підтверджувало ту істину, що вона була незвичайною жінкою, людиною великих і нереалізованих, як це часто буває у житті, духовних можливостей. Тим-то й можна пояснити незрозумілі, з першого погляду, перипетії її долі. Будучи шляхтянкою з походження, не обрала собі шляху салонної пані тихого домашнього достатку і палацового відчуження. Але виявила себе в активних діях, не гребуючи братися за поважні справи, які традиційно вершилися чоловіками. Такою справою можна вважати заснування міста - на ті часи дуже непроста й недешева турбота.

Уперше ці місця Марія побачила ще замолоду. Тоді разом із чоловіком - князем Семеном Несвізьким (чи Несвіцьким, за іншими джерелами) їй довелося оглядати землі, щойно придбані як їхні нові маєтності. Було це року 1461-го, саме цим роком датована відповідна грамота про купівлю-продаж села Рівного (на ті часи це було тільки село!) з околицями-присілками, полями, лугами, сіножатями, дібровами, ріками та ставками. Місця тутешні, вочевидь, відразу сподобалися Марії Несвізькій і, можливо, ще тоді вона задумала тут оселитися. Але маєстат жінки змушував коритися в таких справах волі чоловіка.

Рід Несвізьких, який продовжила Марія, вийшовши заміж за князя Семена, належав до числа волинської шляхти і давніше мав осідок у Луцькому повіті (від назви села Несвід походить і родове прізвище). Сліди Маріїного родоводу губляться. але вочевидь, вона також вийшла із княжої родини, найімовірніше, з Волині. Із Семеном Несвізьким Марії судилося прожити двадцять років. За цей час виховала вона дочку Анастасію; зіграли й весілля, віддавши її заміж за князя Семена Гольшанського. А тоді чоловік згас, і далі їй належало жити вдовою, дбаючи самотужки про справи мирські та духовні.

По смерті чоловіка Марія, певно, боляче переживала втрату. Тим-то вона вирішила змінити місце помешкання і переїхала до мальовничого Городка, що неподалік Рівного. Буйна зелень, неповторні ландшафти цього села вмиротворювали душу... У сусідньому Рівному Марія Несвізька намислила влаштувати собі пожиттєвий осідок. Аби втілити задумане треба було праці не один рік. Проте княгиня планомірно здійснює задум: закладає у селі замок, а разом із тим запрошує сюди ремісників, майстрів, поселенців. І село рік від року зростає, розбудовується.

Подією, яка радикально змінила долю Рівного, стало здобуття Магдебурзького права, тобто права самоврядування. Ця історія також пов’язана з особою Марії Несвізької. Розбудовуючи поселення, вона добре розуміла, що перспективи його можна пов'язувати лише із самоврядуванням, яке забезпечило б економічне процвітання, стікання сюди різноманітних ремісників та торговців. Із проханням про надання Рівному Магдебурзького права вдалася до короля польської держави Казиміра, і повела справу так, що бажана грамота була невдовзі здобута. Це трапилося, як вважають, у 1493 році, відтоді Рівне офіційно іменується містом.

Відтак Марія перенесла до Рівного свою резиденцію. Вона оселилася у щойно збудованому дерев'яному замку, який майстри спорудили в мальовничому місці, де посеред рівнини широко розливалася Устя та утворювала кілька ставів-рукавів. Турботи про місто княгиня тим часом продовжувача: вона щиро прагнула, аби облаштоване й облюбоване нею поселення не занепадало, а розширювалося та процвітало. На ті часи доля міста залежала насамперед від торгівлі. Тому Марія знову клопочеться перед королем. На цей раз - про влаштування у Рівному щорічного ярмарку. Такий привілей місту був наданий, а вдруге усі права Рівного були потверджені королівською грамотою від 11 липня 1507 року. Місто швидко зміцнювалося й обживалося, а це радувало його засновницю, яка, проте, не залишалася байдужою до міських справ, клопоталася і словом, і ділом про майбутнє Рівного. Тим зажила у народі популярності як щира патріотка міста.

Протягом кількох десятиліть княгиня Марія, яку з часу її осідку в Рівному стали називати княгинею Рівненською, самостійно управляла чималими маєтностями, що залишені були їй чоловіком. До її земель входили села Рівненщини - від Квасилова до Корнина й Городка, а також Степань з околицями, інші міста. Мабуть, мала до того хист, та й довір'я рідних. Принаймні зятя і дочки, а пізніше і внуки. Адже зять Марії Рівненської - князь Семен Гольшанський. який мав би за династичним правом опікуватися маєтком, був зайнятий іншими, не менш важливішими справами, - здобував славу на ратному полі. У ті часи волинські землі час від часу зазнавали спустошливих нападів татар, і треба було збирати сили для відсічі завойовникам. Князь Семен Гольшанський, який мав титул старости Луцького, займався державними справами, а найбільше себе виявив як полководець Це завдяки його зусиллям було виграно дві важкі битви із татарським військом - 1490 року під Заславом на півдні Волині та 1495 року під Корцем. Князь загинув передчасно, у 1503 році. До цього, мабуть, спричинилися його ратні заняття. Для сім'ї Марії Рівненської це була знов-таки важка втрата. Не тільки через те, що овдовіла її дочка Анастасія, але й через те, що сім'я позбулася опіки й авторитету князя Семена Гольшанського, а це було на руку затаємним ворогам, які давно мірилися нашкодити княжій родині.

Неприємності не забарилися. Сусідські дідичі Дівшиці затіяли з Марією Рівненською тривалу боротьбу за маєтки; вимагали від короля відсудження маєтків поблизу Рівного як таких, що нібито незаконно записані княгині. На цю «хатню війну» вже немолодій Марії довелося затратити чимало сил і здоров'я. Але виграш усе-таки був на її боці, актом від Ї515 року король підтвердив права княгині. Щоправда, земельний скандал прискорив загибель Марії...

На схилі літ княгиня Марія славилася щедрою благодійністю. Чималі прибутки від земельних володінь вона тратила, зокрема, на потреби церкви та милосердя. Так, Марія належала до ревних меценатів Києво-Печерської Лаври: часто їздила до Києва на прощу, жертвувала монастиреві великі гроші. Взагалі при Марії Рівненській пожвавилося церковне будівництво у нашому краї. За досить правдоподібним припущенням, саме вона фондувала й перший православний храм у Рівному. Це була дерев'яна церква, споруджена неподалік замку і названа на честь Воскресіння Христового. Саме на місці тієї давньої церкви нині знаходиться Воскресенський собор. Треба віддати належне давнім майстрам, які в такий спосіб на багато століть наперед передбачили центр міста.

Перед смертю княгиня передала управління маєтками своїй єдиній внучці - Анні-Тетяні. Та була віддана заміж за знаменитого полководця, гетьмана Литовського Костянтина (Івановича) Острозького. Таким чином, земельні володіння Несвізьких-Гольшанськнх Анна внесла як посаг до величезних маєтностей Острозьких. Нажаль, на долі Рівного це позначилося негативно. Із княжої резиденції, якою місто стало за порівняно короткий час, воно знову повернулося у провінційний статус і то вже надовго, на цілі століття.

Марія ж завершила свої земні турботи в 1518 році. Доживши до глибокої старості, на схилі літ мала змогу багато роздумувати над минулим. І тоді, коли вона з жалем згадувала про те, що не вдалося втілити, в чому її спіткали невдачі, в чому доля виявилася неприхильною до неї та її рідних, могла заспокоїти себе думкою, що місто, яке вона заклала на цій предківській землі, стало її гордістю, її пожиттєвою справою, про яку судитимуть нащадки.. Будуючи це місто, вона утверджувала славу предків і сучасників своїх. Не випадково ж щороку на день святого Семена місто вирувало святом-ярмарком: у такий спосіб вона пошановувала пам' ять свого чоловіка і славу зятя, що носили це ім'я. Закладаючи церкву в ім'я Воскресіння, думала про майбутнє воскресіння життя у цьому краї й місті, про розквіт тут віри і чеснот людських. Засновуючи замок, дбала про твердиню на віки, яка охоронила б рівняй від нападів ворогів.



         Пам'ятник Марії Рівненській - Несвицькій, що по вул. Соборній. © www.rivne.org

До речі, навіть давній герб нашого міста нагадує про фундаторку Рівного: адже перші оборонні укріплення були зроблені при ній. На жаль, нині ми надто рідко спогадуємо цю незвичайну жінку. Коли 1983 року святкувалося 700-річчя міста (власне, то було 700-річчя села, бо місто, як уже сказано, з'явилося пізніше), то про Марію Рівненську тоді майже не йшлося. А хіба не заслуговує вона такої шани, щоб у Рівному, місті, яке постало її молитвами і турботами, спорудити пам'ятник на її честь? Марія на віки стала доброю берегинею нашого міста.

Ярослав ПОЛІЩУК
Газета "Сім днів", 10 - 16 травня 1994 р.

 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись