Музей у роки воєнного лихоліття

Чи достатньо правдиво й аргументовано висвітлена сьогодні історія нашого міста періоду Другої світової війни? Що знаємо ми про функціонування в час окупації міста окремих організацій та установ, про ставлення чужинців до українського культурного надбання? Подібних питань можна поставити чимало, а віднайти об'єктивні відповіді доволі складно. Спробуємо, проаналізувавши деякі документи і спогади рівнян, дізнатись про діяльність Рівненського краєзнавчого музею в 1941-1944 роках.

Німецько-фашистські урядові й адміністративні установи, що з 1941 року розмістилися в Рівному, яке було визначене окупантами як центр рейхскомісаріату "Україна", впроваджували своїми розпорядженнями новий німецький порядок. На першому етапі був доволі лояльним до розвитку української культури й освіти. Однак школи, які з початком навчального 1941 року почали діяти, невдовзі перестали функціонувати. Місцевий театр працював впродовж усього окупаційного періоду, про що свідчать постійні оголошення й реклами на сторінках часопису "Волинь", а також численні афіші, які сьогодні можна віднайти в архівах.

Перше повідомлення про музей у Рівному знаходимо в часописі "Волинь" за 1 вересня 1941 року, яке помістив Ю.Шумовський (у той час він займав посаду завідуючого історичного відділу в музеї). "Міська управа м. Рівного на чолі з п. бургомістром Полікарпом Бульбою прийшла на поміч ініціаторам і науковим працівникам та створила всі необхідні умови на реалізування цього великого загально-українсько-національного діла, даючи технічну і матеріальну допомогу. Збираючи залишки скарбів нашої землі з різних пунктів міста і околиць, засновано у м. Рівному музей, який з бігом часу стане загальноволинським музеєм і репрезентаційним осередком української культури та історії нашої Волині. Зараз музей в стадії розвитку і упорядкування. Утворюються відділи: історично-археологічний, етнографічний, мистецький та наукова бібліотека, яка має вже понад 15 тис. книжок... При музеї запроектовано рівно ж утворення "Товариства Приятелів Науки і мистецтва". Однак відкриття музею відбулося через п'ятнадцять місяців, як засвідчила та ж газета. "Дирекція міського музею у Рівному, вул. Короленка 6, повідомляє шановне Громадянство, що згідно дозволу пана Гебітскомісара в Рівному відкритий музей дня 4 листопада б.р. для відвідування громадянством і школами... Рівночасно Дирекція музею і бібліотеки в Рівному висловлює щиру подяку жертводавцям, які своїми пожертвами експонатами спричинились до збагачення та поширення музею й бібліотеки. Спеціальну подяку складають: п. О.Левчуку, о. Настоятелю в Церковній Управі с. Понебеля..." Отже, музей у час німецької окупації діяв у будинку на вул. Короленка, яка знаходилась там, де нині майдан Незалежності. У польський період до 1939 року музей у Рівному розміщувався в будинку поруч зі Свято-Воскресенським собором (нині вул. 16 Липня, 4-А). Про події, які передували переміщенню музею з цього будинку на вул. Короленка, писав у своїх спогадах Ю. Шумовський: "Одного разу повідомили мене, що наці забрали будинок Кураторіум і що всі книжки викинули на вулицю та обілляли їх бензиною. Випросив я у гебітскомісара д-ра Беєра дозвіл ці книжки врятувати від спалення і забрав з великими труднощами до музеального будинку. Але недовго був цей будинок у наших руках. Прибула до Рівного головна квартира СС і оберштурмфюрер СС забрав найкращі гобелени, кераміку, образи і наказав за один день звільнити будинок для потреб головної квартири СС. Що було нам робити? Я дістав у бургомістра другий звичайний маленький приватний жидівський будинок під музей по вул. Короленка, 6. До того будинку ми перенесли і перевезли все, що було можливе з великого будинку, бо військовики (есесівці), що прийшли нам допомагати, хапали образи дорогоцінні Коссаката інші і кидали просто з другого поверху на подвір'я в болото. Тут я переконався, що німці не "культуртрегери", як я раніше про них думав, а справжні варвари".

Надзвичайно цінною є інформація, яку надала рівнянка Лідія Карпівна Дзівак, яка в той час працювала в музеї. "Я була малолітньою, мені було тоді 14 років, а на вигляд була досить рослою: дівчиною, і мене німці могли просто схопити на вулиці і вивезти до Німеччини. Щоб цього не трапилось, мої батьки попросили пана Шумовського, який тоді був директором музею, щоб він мене взяв на роботу секретарем. Пан Юрій погодився, навчив мене друкувати на машинці і я стала працювати в музеї. Музей знаходився на місці, де зараз кінопалац "Україна", там була маленька вуличка Короленка. Це була єврейська хата зі ставнями на вікнах. Ще на горищі було таке місце, де євреї відзначали свої "кучки". Будинок мав два входи - з вулиці та з подвір'я. З подвір'я був вхід до бібліотеки, а в музей - з вулиці. Огорожі біля музею не було, будинок стояв просто на вулиці, яка була маленькою, всього декілька хатинок. Там я працювала в 1943-1944 роках. У музеї було 5 - 6 кімнат, в яких розміщувались археологічний та історичний відділи, природа була. Пам'ятаю велике ліжко Потоцького, ще якісь старовинні меблі. Директором працював Юрій Федорович Шумовський. А з нас, працівників, я пам'ятаю Галину Гладкевич, Олександра Чайку, Галину Давидюк. Музей мав вихідні дні, робота була за графіком. Зарплату одержували в німецьких марках. Я мала арбайткарту і тому вже не боялася ходити по місту. В основному працювала в бібліотеці й моє завдання було видавати абонементам книжки. В бібліотеці були і радянські книжки, які в ту пору були недозволені, але їх ніхто не спалював, просто зберігали в окремій кімнаті. Німці в бібліотеку майже не заходили, бо німецьких книжок у нас не було. В музей заходили, а в бібліотеку ні."

Про музей тих часів знаходимо інформацію і в газеті "Костопільські вісті" за 1943 рік: "...Старий, непоказний назовні будиночок. В середині кілька кімнат наповнених то книгами, то паперами, а кілька з них нагадують дійсно музей".

Рівненський музей окупаційного періоду попри всі проблеми та небезпеки, які чатували на його співробітників, працював, поповнювались його фондові збірки, вивчались і досліджувались місцеві краєзнавчі матеріали. Основним науковим потенціалом музею були археолог і священик о. Юрій Шумовський, вчений-ботанік, дослідник флори і фауни Волині Йозеф Панек і науковець Олександр Чайка. Ю.Шумовський і Й.Панек були постійними дописувачами часопису "Волинь" із краєзнавчої тематики. А гербарії; зібрані Й.Панеком, й донині зберігаються в Рівненському краєзнавчому музеї. Саме він був одним із дослідників унікального природного куточка Волині – Вишневої гори, що знаходиться біля с. Городок неподалік Рівного. Про формування музейної колекції в той час Ю.Шумовський згадує: "Коли я довідався про знищення жидівської святині, то зараз же побіг до гебітскомісара і попросив дозволити забрати з синагоги до музею деякі важливіші священні речі, а саме: одяг для богослужіння равіна, Тору, старовинні священні книги. Гебітскомісар не перечив... Все це ми зложили у нашому музеї для переховання і згодом для передачі у майбутню синагогу. Не знаю, що сталося з тими речами..."

Читаючи спогади Ю.Шумовського, де він детально описує реліквії Рівненського музею, розумієш, яких втрат зазнала наша національна культура в той страшний час. "Я особисто працював над створенням історичного і археологічного відділів, в котрому були найновіші знахідки і відкриття нових доісторичних осель і їх індустрії, речі з ранньоісторичної доби та часів вікінгів, зброя з доби козаччини та меблі старовинні з палаців Радзивилів та Потоцьких... У моєму директорському кабінеті висіли чудові олійні портрети італійської та французької роботи великих розмірів та старовинний гобелен "Селянка" польської роботи ХVІІ століття". Фондові збірки музею поповнювали в результаті численних експедицій, які організовував Ю.Шумовський у села Волині. В основному це були археологічні й природничі дослідження. Очевидно, в результаті таких експедицій і сформувалася велика і цінна етнографічна колекція, яку ми можемо оцінювати лише з коротеньких газетних публікацій повоєнного часу.

Очевидно, авторитет і особисті приятельські стосунки з інтелігенцією міста директора музею о. Юрія Шумовського сприяли тому, що музею допомагали в науково-дослідницькій роботі знані рівненські науковці. Серед них Ю.Шумовський називає священика Свято-Успенської церкви протоієрея і травознавця М.А.Носаля, професора ботаніки Й.Панека, професора Куліша, професора Костика, п. Жука. А. Ковальський, який у той час очолював відділ освіти, дядько Ю. Шумовського, математик, професор колишньої польської державної гімназії в Рівному фінансово утримував музей і його співробітників.

До сьогодні є абсолютно нерозгаданими таємниці зникнення найкращих історичних, мистецьких і етнографічних колекцій Рівненського музею. Звичайно, це був час війни, де вирували пожежі, чинився терор, тисячами гинули безвинні жертви фашистського свавілля. Існував вислів "війна спише все.." Але Святе Письмо каже: "Немає нічого таємного, що не стало б явним".

Ось рядки зі спогадів Ю.Шумовського про останні дні фашистського правління в Рівному та про долю музейної збірки: "10 січня 1944 року німецька жандармерія роз'їжджала по місті Рівне і голосниками наказувала всім мешканцям міста у віці від 14 років зібратись на пляцах міста о 7-й год рано з речами більш як 50 кг ваги з ціллю примусової евакуації... Гебітскомісар др. Беєр викликав мене особисто і дав мені наряд на вагон товарний для мене і музею... Працівників у музею, крім однієї секретарки, не було нікого і не було можливості в тих пару годинах спакувати щось з музейних речей, котрих було кілька тисяч, а книжок дорогих до 100 тисяч... Шкода мені було кидати його, моє дитя, мій твір, всю свою наукову працю за стільки літ. Був певний, що все згорить вогнем війни, а тому шукав хоч щось дорожче з собою взяти, а після перевезти знов на рідну землю і тим ці річі зберегти від вогню і грабунку. Якби я був певний, що не згорить в огні чи не завалиться, чи злодійські руки не заберуть все це, залишив би все це спокійно, бо знав добре, що совіти знають вартість музею і охоронять та заопікуються ними належно. Але ж ніколи було надумуватись. Схопив зі стін улюблені мої взірці вишивок, котрі мені здавалися найдорожчими експонатами, для мене рідними, бо це властиво була моя приватна збірка, вміщена в музею як депозит, на перерахування. Крім того цей багаж не був тяжкий для перевозу. Запакував їх в одну скриню зі своїми речами, звалив у візок і рушив мерщій на двірець." А далі ось що... З 11 по 21 лютого 1944 року у Варшаві діяла "Виставка українських вишивок та татів", яка представляла "кілька соток зразків наших вишивок, переважно з терену Волині, спиралась головним чином на пребагатій збірці Рівненського Музею... Директор Рівненського музею м-р Ю.Шумовський пояснив походження й поширення зібраних зразків українського народного мистецтва". Потрапила ця етнографічна колекція до Варшави в січні 1944 року, куди виїхав і директор музею Ю.Шумовський. Інформація про долю вже згаданої етнографічної колекції надійшла в 1981 році з українських емігрантських газет: "У серпні 1981 р. Музей „Українського мистецтва в Нью-Йорку придбав у проф. Павла Шумовського, який перебуває у Франції, колекцію з-понад 500 фрагментів українських вишивок, що свого часу прикрашали одежу селян. Колекцію зібрав і опрацював о. д-р Ю.Шумовський, відомий дослідник Африки. Більшість фрагментів була зібрана на Волині, частина на Поліссі, в роках 1932-1944".

Будемо ж знати й тішитися з того, що десь у далекій Франції чи ще інде нині зберігаються в музейних чи то приватних колекціях наші поліські й волинські сорочки і рушники, а можливо, й картини, меблі, корецький фарфор... Однак є смуток від розуміння великої абсолютної втрати музейних цінностей, які в сьогоднішніх умовах могли б стати окрасою музейної експозиції Рівненського краєзнавчого музею, цінним надбанням національної культури та наукової спадщини України.

Галина ДАНИЛЬЧУК
завідувачка відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею
Газета «Сім днів», липень 2009

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись