Промисловість Рівного: млини, крупорушки та пивзавод Пісюка (рік 1938).

Прийшовши у вересні 1939 року на Рівненщину, представники Радянської влади відразу ж почали займатися своєю улюбленою справою - націоналізацією місцевих підприємств, до створення яких вони не мали жодного відношення.

От уявіть собі: ви власною працею та розумом створили підприємство, забезпечили для нього нормальний розвиток та існування, а тут приходить стороння людина і говорить, що тепер все це належить не тобі особисто, а народові, а ти з шанованої та заможної людини перетворюєшся в ніщо і, найголовніше, - в тебе відбирають навіть можливість розпочати все заново, даючи зрозуміти, що краще злитись із загальною масою і забути про колишні статки. Напевно, це мало кому б сподобалось, а тому цілком зрозуміло, які почуття та емоції вирували в душах рівненських підприємців восени 1939-го, коли до них заходили представники нової влади та здійснювали опис майна підприємства. До кінця жовтня було проведено інвентаризацію 50 виробництв Рівного, про що свідчить тогочасний документ, завірений завідувачем промислового сектора тимчасового міського самоуправління Остольським і головою міського планового відділу Пономаренком (судячи з прізвищ, обидва керівники були не з місцевих, хоча орган влади і мав претензійну назву саме "місцевог

о самоуправління"). Власниками більшості підприємств були, звичайно ж, євреї. Вулиці Рівного в той час мали ще старі, польські назви, але центральну вже перейменували з 3-го Травня на вулицю Сталіна (нинішня Соборна). Саме на ній знаходились найбільші підприємства міста.

Неподалік виїзду з Рівного на Клевань розташовувався Синдикат шести цегляних заводів, власниками якого були Милятин, Клепач, Вайнер, Райз і Вапс. У 1938 році на всіх 6 підприємствах працювало 200 робітників, які виготовили 5 000 000 штук цегли, що була в місті на той час основним будівельним матеріалом; річний прибуток синдикату склав 200 000 злотих. За адресою вулиця Сталіна, 215 знаходилось, напевно, найприбутковіше підприємство Рівного - пивоварний завод Бергшльос (120 робітників; 125 000 літрів пива на рік; річний дохід - 5 000 000 злотих). Власником заводу був такий собі Пісюк (і нічого сміятись - ну не пощастило людині з прізвищем). Цьому ж Пісюку належали також фабрика дріжджів і завод штучних мінеральних вод, які знаходились за тією ж адресою, що й пивзавод (теперішній рівненський пивзавод— це його прямий спадкоємець).

На перехресті шляхів, які ведуть на Луцьк і Млинів, знаходилась обпалювальня кісток, яка належала Йосифу Шехету. На цьому підприємстві, як зрозуміло з назви, обпалювали кістки тварин, а з продуктів згоряння виготовляли так званий згін і кісткову пудру, які йшли на потреби хімічної промисловості. Матеріалу для роботи Шехету не бракувало, оскільки зовсім поряд, на тій же вулиці Сталіна, знаходились міська бойня рогатої худоби (20 робітників; 2000 тонн м'яса на рік; 2 000 000 злотих річного доходу) та міська свинобойня (15 робітників; 750 тонн м'яса; 800 000 злотих річного доходу). Як бачимо, свиня користувалася значно меншою популярністю за корову, що, знову ж таки, було пов'язане з переважанням євреїв серед населення Рівного, для яких свинина є трефним (забороненим для вживання) м'ясом.

Чималий прибуток також давали млини і крупорушки, річний дохід яких рідко коли сягав менше півмільйона злотих. Так, наприклад, на вальцевому млині Якова Штейнворцля, який працював на вулиці Пілсудського (теперішня Тополева), у 1938 році було намолочено 11 100 тонн муки, що принесло власникові 2 000 000 злотих доходу. Такий же млин на вулиці Сталіна (при виїзді в бік Києва), який належав Герцу Гену та Манусу Гуральнику, при штаті 41 працівник за рік намолочував 10 200 тонн муки, чим забезпечував 1 300 000 злотих доходу. Аналогічні виробництва працювали на вулиці Понятовського (теперішня Пересопницька) поблизу мосту через Устю (власник Шнайдер) і на вулиці Білій (млин належав кооперативу "Хліболіс"). На тій же вулиці знаходились млин і крупорушка Гальвіса, а на вулиці Віспянського (теперішня Дубенська) - млин і крупорушка товариства "Ключ" компанії Брейман і К°

Найбільш прогресивні серед промисловців-євреїв наприкінці 30-х років почали активно впроваджувати у виробничий процес електрику. Так з'явилися електрокруподерні та маслобойні Криштзла (вулиця Крива, 6, теперішня Толстого), братів Сіма (вулиця Пекарська, теперішня Лісовської) та братів Клігерів (вулиця Коперника), на яких разом виготовлялося в рік 650 тонн круп і близько 120 тонн масла, а річний дохід становив 1 100 000 злотих. Все це робилося силами 22 працівників. Підприємці ж Соломінський та Васьковський вирішили не розмінюватись на збивання масла, а всю електроенергію пустили лише на виробництво крупи - і не прогадали: на їхній електрокруподерні (вулиця Князя Скорупки, 23, теперішня вулиця 24 Серпня) 11 робітників за рік виробляли 3 000 тонн крупи, що приносило дохід 1 800 000 злотих, а електрокруподерня Вайнера на вулиці Обозовій, 12 (теперішня Герцена) більше - 2 000 000 злотих на рік (15 робітників, обсяг виробництва - 3 300 тонн).

Незамінною стала електрика також і в деревообробному виробництві її застосовували брати Когани на пилорамі (вулиця Ягеллонська, теперішня Петра Могили) та підприємець Гесель у своїй електростолярній майстерні (вулиця Замкова, 6).

Найбільш оригінальними виробництвами з використанням електрики були: майстерня пружинних ліжок Правидла, яка знаходилась на вулиці Обозовій, 6 і в якій 4 робітники за рік виготовляли 1200 ліжок, забезпечуючи своєму господарю дохід 60 000 злотих (20 злотих за 1 ліжко), та електрична фабрика валянків Меламеда (вулиця Хмільна; 35 робітників, 6 000 пар на рік, 210 000 злотих доходу).

Забезпечувались всі ці підприємства електрострумом, який ішов з міської електростанції (вулиця Будкевича, 10, теперішня Гоголя), що виробляла 2 000 000 кіловат-годин за рік (1 кіловат-година в той час коштувала 2 злотих).

З книги
"Рiвненщина. Сторiнки минулого" (2001 р.)
Автор: Олександр Панасенко
Iлюстрацiї "Вiртуальне мiсто Рiвне"
(с) www.rivne.org



 Додаткові матеріали
Читайте також матеріал "Рівненське пиво".

 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись