Прочитуючи сторінки минулого.

Колись у передмові до книги Ярослава Поліщука „Рівне: мандрівка крізь віки” відомий краєзнавець Григорій Дем’янчук писав: „Як і людина, кожне місто має свою біографію. Як і людина воно народжується і зростає. І в тій біографії в різному часовому вимірі переплітаються мільйони і мільйони людських доль; його локальні історичні факти і події, невіддільно пов’язуються з історією краю, країни, сусідніх країн, усього світу. Пізнавати цю живу історичну конкретику, знати її – духовна потреба і святий обов’язок тих поколінь, які виходять на передову лінію, вістря історичного розвою міста нашої доби, маючи за спиною (в пам’яті) тисячоліття людських борінь, горя і радощів.

Справді, місто, як і людина, має свою біографію, свою долю. А ми любимо своє місто. І це не просто красива фраза, це – життєва правда. Не тільки для тих, хто народився тут, а й для багатьох тих, хто колись прибув із близьких сіл і віддалених районів і став міським жителем, Рівне нині є рідним і близьким. Бо воно увійшло назавжди у долю кожного, стало невід’ємною часткою життя.

Сьогодні Рівне – одне з найкрасивіших міст України. Не біймося про це говорити вголос, бо ж знаємо, що так не раз було заявлено на всеукраїнських конкурсах на кращий благоустрій і озеленення. Можливо, не всі з корінних жителів і помічають цю красу в круговерті буднів, а ось від тих, хто вперше потрапить на вулиці, майдани і сквери нашого обласного центру не раз доводилось чути слова захоплення.

Так було не завжди. У давні віки Рівне мало не зовсім привабливий вигляд. Про це в літературі знаходимо чимало свідчень, деякі з них наведемо нижче. А зараз хоча б побіжно згадаємо про дату народження міста. Як відомо, першою згадкою про Рівне нині офіційно вважається запис у „Рочнику капітульному Краківському” від 1283 року про бій неподалік Рівного польського князя Лєшка Чорного з литовцями”. Деякі дослідники ставлять під сумнів те, що у цьому записі згадано саме наше Рівне, з’явився навіть ряд публікацій на цю тему у місцевій пресі. Інші обстоюють усталену думку, серед них, зокрема, кандидат історичних наук Гурій Бухало, який стверджує, що від часу, коли зафіксовано назву міста в літописі, минає 720 років.

Іншу, уже стовідсотково достовірну згадку про Рівне знаходимо у жалуваній грамоті князя литовського Свидригайла Йосипу Чусі, датовану 1434 роком і писаній у Луцьку. Там Рівне згадане серед інших волинських поселень. Згадано тут і власника поселення – Дичка.

А в документі, писаному 1461 року, мова йде про продаж Івашком Дичком родових володінь: „Продав свою вітчизну – двір і село в Луцькому повіті на ім’я Рівне князеві Семену Васильовичу Несвицькому своєю доброю волею, а в добрій пам’яті без поспіху за 300 кіп широких грошей чеської лічби”. Як випливає далі зі змісту цієї грамоти, село продавалося з усім тим, що йому здавна належало: „Як батько мій держав, і я держав – і з присілками, і з полями, і з сіножатями, і з дібровами, і з лісами, і з боржними землями, і з ставами, і ставищами, і з ріками, і з бобровими гонами...”.

Отже, Рівне того часу мало чималі володіння, які належали йому здавна. Тобто, це було не звичайне собі поселення, а „двір і село” великого власника з присілками, що свідчить про те, що Рівне існувало уже тривалий час і відігравало важливу роль у житті краю.

Археологічні знахідки свідчать про те, що територія міста була заселена з давніх віків. Так, відомий учений Ігор Свєшніков поблизу сучасного гідропарку біля Усті ще у 1962 році відкрив давнє селище. Площа цього доісторичного поселення в урочищі Дворець складає 4 гектари. Вдумаймося у саму назву – Дворець! До речі, цей район міста і досі так називається.

З часів Київської Русі походить і городище Басів Кут. Цілком ймовірно, що тоді ж виникло й інше поселення над плином Усті на Рівному місці, серед підвищень і пагорбів. Звідси, від назви місцевості і народилася назва міста – Рівне.

У давнину, як підтверджують історичні джерела, наше місто було розташоване у цій широкій долині над Устею. З 1461 року Рівне було власністю Семена Несвіцького, а після смерті князя у 1481, - його дружини Марії Несвіцької. Саме за час її правління Рівне зазнало значних перетворень і піднесення. Княгиня збудувала тут дерев’яний замок, обнесла його оборонними валами. Розвивалися господарство, ремесла, торгівля, виростали нові споруди, прокладалися нові вулиці. На клопотання княгині Марії у 1492 році Рівне отримало Магдебурзьке право. Відтоді воно офіційно стало іменуватися містом. У наступні роки Марія домоглася права влаштування у Рівному щорічних ярмарків.

І замок, і саме тогочасне місто якраз були розташовані у нинішній центральній частині Рівного, в районі сучасного стадіону, вулиць Замкової, Костельної, Шкільної, Литовської. За різних власників воно переживало періоди занепаду і піднесення. Багато шкодили місту та його мешканцям татарські набіги, пожежі, епідемії.

У XVI-XVII століттях містом володіли князі Острозькі, шляхтичі Замойські, Конецпольські, Валевські. Згодом воно переходить до рук шляхтичів Любомирських.

Про давню історію Рівного є відомості у працях таких авторів, як М.Теодорович, А.Сендульський, А.Хойнацький, В.Пероговський, Т.Стецький. Так, книга Т.Стецького „Місто Рівне” була видана у 1880 році у Варшаві, а через вісім років у Кракові вийшло інше видання цього автора „З бору і степу”, де чимало сторінок присвячено і минувшині нашого міста.

Протягом XVIII-XIX століть місто Рівне залишалося маленьким провінційним містечком, яке мало непривабливий вигляд і створювало не зовсім приємні враження у тих, хто його вперше бачив. Про це читаємо у повісті Володимира Короленка „У поганому товаристві”: „Якщо ви під’їжджаєте до містечка зі сходу, вам найперше впадає у вічі в’язниця, краща архітектурна прикраса міста. Саме місто простяглося внизу над сонними запліснявілими ставами, і до нього доводиться спускатися пологим шосе, перегородженим традиційною „заставою”. Ви у місті, хоча, може, й не помічаєте цього одразу. Сірі паркани, пустирі з купами всякого хламу потроху чергуються із підсліпуватими, врослими у землю хатками. Далі широкий майдан зяє у різних місцях темними воротами єврейських „заїжджих” домів, казенні установи наводять нудьгу своїми білими стінами та казармено-рівними лініями. Дерев’яний міст, перекинутий через вузеньку річку, постогнує, здригаючись під колесами, і хитається, ніби немічний старий. За мостом потягнулася вулиця з магазинами, лавками та рундучками і з навісами калачниць. Те ще хвилина – і ви уже за містом”.

Це – портрет міста з 1881 року. А ось яким бачив Рівне на початку XX століття американський журналіст Джон Рід”: „Я ніколи не забуду Рівне – єврейське місто у смузі осідлості. Воно було російським зі своєю безладною обширністю, широкими вулицями, наполовину вимощеними бруківкою, з вибоїнами на тротуарах, кривими дерев’яними будиночками, оздобленими різьбленою яскраво-зеленою обшивкою, і натовпами дрібного чиновництва в мундирах. Тут багато було візницьких прольоток на маленьких колесах, із важкою російською упряжжю, правили ними патлаті дегенерати у зношених вельветових свитках і потворної форми куполоподібних капелюхах. Але все інше було єврейське... Центральна шосейна вулиця була захаращена смердючими покидьками серед в'язких калюж, які розбризкувалися при кожному проїзді візків. Навкруги дзижчали хмари вгодованих мух. По обидва боки тіснилося багато маленьких магазинів, а їх вивіски, які впадали в очі, розмальовані зображенням речей, що продаються, утворили вниз і вверх на вулиці якийсь божевільний ряд... Дуже багато магазинів, дуже багато візників, перукарень, кравців”.

Про давнє і недавнє минуле Рівного можна прочитати у краєзнавчій праці Ярослава Поліщука „Рівне: мандрівка крізь віки”, що побачила світ у 1998 році. Це нариси з історії міста, у яких використано багатющій фактичний матеріал, історичні документи, свідчення очевидців. Написано книгу цікаво і доступно, тому й читається вона легко, як художній твір....

Сучасного вигляду місто почало набувати у другій половині XX століття. Поступово у міську зону увійшли навколишні села Видумка, Золотіїв, Тютьковичі, Воля, Дворець, Басів Кут. Згодом виросли нові мікрорайони навкруги центральної частини Рівного. Особливо багато було зроблено для піднесення і розвитку обласного центру в ході підготовки до 700-річного ювілею....

Василь Басараба.
Газета „Вільне слово”, 2003 рік.

 Важливе застереження

Цитування або передрук iнформацiї, що розмiщена на сторiнках Iнтернет проекту "Вiртуальне мiсто Рiвне" дозволяється лише за умови зазначення наступного рядка: "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org

<< Повернутись