Назва нашого міста. (1990 рік)

Суперечка ця останнім часом помітно загострюється. Хоча і раніше, і п’ять, і десять, і більше років тому, форма Рівне, була відома. Її доводилось чути не лише в усній мові, а й читати у літературних журналах, газеті “Літературна Україна”, у творах українських письменників. Так, у селах люди нерідко говорять: “був у Рівному”, “приїхав з Рівного”. Поряд з “Ровно” форма “Рівне” наводиться в такому академічному виданні, як “Українська Радянська Енциклопедія”. А письменник Ю. Кругляк у книзі “Ім’я вашого міста”, яка вийшла у 1978 роді у видавництві “Наукова думка”, вживає лише форму “Рівне”. На сторінці 112 читаємо: “Рівне - м., обласний центр. Переказ пов’язує заснування з князями Острозькими, маєтки, яких нібито простяглися рівно по цю місцевість. За другим переказом, у цих князів було рівно сто міст. Проте вірогідніше, що назва пов’язується з його місцем на рівнині (правильно називати місто Рівне: пор. тотожну назву поселень на Кіровоградщині та інших місцях)”.

Отже, як бачимо, для назви нашого міста досі використовувалися і використовуються обидві форми. Правда, більш широкого звучання набуло Ровно. Так офіційно називається місто і область, так пише місцева і республіканська преса, мовить радіо (до 1991 року, прим. www.rivne.org).

Але все частіше звучать голоси про необхідність надання назві міста українського звучання. Це записано в резолюції установчих зборів обласної організації. Товариства української мови імені Тараса Шевченка, про це веде мову творча інтелігенція республіки. Про це пишуть до газети і наші читачі.

Так, житель обласного центру М. Онищук в листі до редакції зазначає: “На російській мові звичайно буде Ровно, як, наприклад, Львов, Харьков і т. д. До речі, при польській владі місто називали Рувне. Вірна ж назва старовинного українського міста є Рівне, як про це зазначається у виданій у 1978 році книзі, коли ще питання про назву наших міст і сіл не стояло в такому плані, як сьогодні”. Далі автор листа посилається на вже згадувану книгу Ю. Кругляка, цитує статтю про назву нашого міста.

Але є й інші думки. Ровенчанин В. Варна пише “А де ж ціль самого задуму перейменування нашого міста? Як давно вже відомо, на Україні, в Кіровоградській області, також є місто Рівне, то чи варто вводити ще одне? Коли не хочуть пояснювати лінгвісти, то приходиться втручатися нам, інженерам, щодо перекладу слова “Рівне”. Російською мовою буде звучати "Ровное", але ж ніяк не “Ровно”. Саме місто Ровно простягається вже не на рівній площині. А тому просимо не перейменовувати наше місто, нашу область і район, бо ми такої кари не заслужили.

Як бачимо, автор більше керується емоціями, а не будь-якими серйозними аргументами. Дивно, чому він вважає перейменування міста “такою карою”? І чому свої суб’єктивні судження подає, як загальну думку громадськості.

Житель обласного центру М. Кравченко надіслав у редакцію ціле дослідження під назвою “Ровно чи Рівне?”. Правда, і його аргументи і висновки далеко не наукові. Так, він пише, що в 1283 році, звідки починається офіційне літочислення міста, воно було вже Ровно. Але ж це не так. У перших писемних згадках про це поселення засвідчується назва “Ровьное”. Далі ще таке “відкриття” автора: “Чи можна перейменовувати міста на мову того народу, який займає територію, що в минулому належала іншому, можливо, литовському чи польському?” Тут коментарі, як кажуть, зайві. Досі історія нам доводила, що живемо споконвіку на своїй землі, аж... виявляється, на чужій...

Не витримує ніякої критики твердження автора, що “в назвах міста зберігається і діє правило геральдики, а не національного правопису”. І ще чомусь автор переконаний, що “закони геральдики вищі за граматичні правила і не підпорядковані останнім”. Ніби він й не знає, що назви населених пунктів вивчає топоніміка.

Дивує і такий висновок, яким закінчує свій лист у газету М. Кравченко: “Проте, на мій погляд, навряд чи слід перекручувати досить звучну назву міста Ровно, що виникла, можливо, ще в доукраїнську давнину, на невиразне, до того ж взяте з легенди “Рівно” чи “Рівненськ”, якого ніхто ніде не знає та і знати не може. Краще вже “Рівнеград”, де буде словосполучення бажаного “Рівне” із старослов’янським “градом”.

Детальніше варто зупинитися на статті, яку написав кандидат філологічних наук, голова постійної комісії міської Ради народних депутатів з упровадження в дію Закону УРСР “Про мови в Українській РСР”. Ю.Шевчук. Це серйозне, аргументоване дослідження, в якому автор пише: “Справа повернення справжньої української назви місту не вичерпується лише мовними аспектами проблем. Це повернення необхідно здійснити власне зараз, коли український народ береться за відродження своєї понівеченої культури один по одному збираючи вцілілі уламки історичної пам’яті своєї, пробуджуючи національну самосвідомість”.

Наведемо головні аргументи цього автора: Топонім “Рівне” утворений у результаті метонімічного перенесення окремої риси означуваного предмета (у нашому випадку відсутність гір, ярів, впадин тощо на місці розташування поселення) на весь цей предмет у цілому. Такий механізм називання є дуже поширеним і продуктивним в українській мові, наприклад Лерегінсьне (Івано-Франківська область), Озерне, Червоногранітне (Житомирщина). Піщане (Черкащина), Кар’єрне, Широке, Попасне, Солоне, Чаплине, Зелене (Дніпропетровщина). Зауважмо, що дана модель передбачає вживання для назви поселення саме прикметника. Не є тут винятком і назва нашого міста, - давній літопис зберіг для нас форму “в граде Ровном” (Мовознавство, 1967, № 4, с. 82), з якої закономірно виводиться називний відмінок “Ровьноє”, тобто прикметник. Трохи пізніше назву відтворили своєю мовою поляни, врахувавши при цьому фономорфологію староукраїнського слова: ст, укр. “Ровьное” стало польським “Рувне”. У польській мові цей топонім закономірно відмінювався як прикметник. У російській мові місто спочатку теж називало сл. “Ровьное”, про що свідчить “История государства Российского” Н. Карамазина (Т. 4, с. 164), а також давні штампи і печаті на книжках та документах, що зберігаються в обласному краєзнавчому музеї. Лише згодом поряд з цією росіяни стали вживати форму “Ровно”, що за морфологією ідентифікується, як прислівник.

Проте звідкіля взялася форма “Рівне”? і чи стоїть за нею якась традиція мовного вжитку так, як це маємо з польською “Рувне” та російською “Ровно”? Як відомо, з кінця XV ст. стали розвиватися фонетичні і морфологічні явища, що причипилися до переходу голосної -о- в -і- у так званому новозакритому складі. Цей перехід надав нашій мові нового звукового забарвлення, завдяки якому її популярно характеризують, як мову “ікаючу” аналогічно тому, як російську літературну мову кваліфікують “акаючою” (Енциклопедія Британіка). Ця фономорфологічна риса української мови виявляється настільки домінантною, що росіяни, які вивчають нашу мову, керуючись закономірною відповідністю типу “нос” - укр. “ніс”, “крой” - “крій”, “ровний” - "рівний", часто українізують запозичені нами іншомовні слова, кажучи: “балкін” (замість “балкон”), “коридір” (“коридор”), “одеколін” (“одеколон”) тощо. Таким формам тяжко відмовити у певній логіці, проте мова частіше порушує, ніж дотримується законів логіки.

Якщо ж говорити про прикметник “РОВЬНОЕ”, то в українській мові він цілком закономірно перейшов у “РІВНЕ”. Далеко складніше відбувався цей перехід у топонімі “Ровьное”. Причиною цьому стали відомі історичні обставини. З моменту включення Волині до складу Речі Посполитої (XIV ст.) мова корінного населення, тобто староукраїнська, а згодом українська, перестала використовуватися, як офіційний засіб спілкування. Відтак у вжитку українського населення поступово закріплюється польська форма “Рувне”. З відходом Волині до Російської імперії (1795) польську форму у офіційному використанні витіснила російська, спочатку “Ровное”, а згодом “Ровно”. ]

Ю. Шевчук підкреслює, що “Ровно” стало вживатися в українській мові під впливом російської мови, що запанувала в урядовому вжитку республіки після кривавого розгрому сталінським режимом українського національного відродження у 30-х роках. На загальному тлі морфологічної системи нашої мови форма “Ровно” постає, як лінгвістична потвора, гібрид, що поєднав у собі непоєднувані риси. Прислівник за формальними ознаками, ця форма не відповідає поширеним в українському словнику моделям, творення топонімів: для означення населених пунктів наш народ здавна вживає прикметники (с. Тихе, с. Глибоке) і так ніяк не прислівники (тоді було б с. Тихо, с. Глибоко). Як прислівник форма “Ровно” не відмінюється і відтак сприймається чимось на кшталт французького запозичення, порівняйте наприклад “в Ровно”, “біля Ровно”, “над Ровно”, та “у метро”, “над метро”. Намагання видати форму “Ровно” за первинну українську назву нашого міста не мав ані лінгвістичних, ані історичних підстав.

У своїй статті Ю. Шевчук наводить приклади, коли люди і сучасну назву міста здебільшого вживають, як прикметник або іменник - у непрямих відмінках відповідно “Ровного” (“Ровна”), “Ровному” (“Ровні”), “Ровним” (“Ровном”). Поряд з цим у навколишніх селах від людей старшого покоління (70 і більше років), можна хоч і значно рідше почути “Рівне”.

Все це – пише автор статі, варте уваги ще й тому, що частина україномовного населення нашого міста сприймає форму “Рівне” як штучну, пуристську, гіперкоректну, як таку, що не має традицій народного вжитку. Як бачимо, форма “Рівне” не лише є справжньою назвою міста, на що не раз вказувалось авторитетними вченими- мовознавцями (А.А. Бурячок, О.С. Стрижак, З.Т Франко, Р. Керста, Борис Тен та ін.), а й відповідає фономорфологічним законам української мови та належить до продуктивної моделі творення топонімів. Як така форма “Рівне” фіксується у третьому виданні Українського правопису (виходить восени 1990 р.), а цей останній має характер мовного закону, норми, обов’язкової для всіх, хто користується українською мовою”

Отже, як бачимо, проблеми “Ровно” чи “Рівне” не замикається лише обговоренням у колі зацікавлених людей, окремих жителів міста та області. Вона вже давно набула масштабу загальнореспубліканського. І вирішується на солідному науковому рівні, а не на голих емоціях.

Один з наших авторів, які порушили в листах цю проблему, зауважує.: “Просто дивно, що така шановна редакція і нині продовжує на сторінках газети українською мовою друкувати назву міста російською”. Що ж відповісти на це? Офіційна преса користується офіційною назвою і не може самостійно змінювати її. Для цього органи влади мають прийняти відповідне рішення. А офіційна назва нашого міста нині - Ровно.

В.Басараба
Газета "Червоний прапор", 1990 р.

Примiтка: 11 червня 1991 ухвалено Постанову Президiї Верховної Ради УРСР, згiдно якої надалi слiд iменувати мiсто Ровно - Рiвне, а Ровенську область - Рiвненською.

 Співпраця

Будемо вдячні за надання ілюстративного матеріалу до цієї статті, а також доповнення та виправлення.

<< Повернутись