Ворота старовинного міста. (уривок)

12 травня 1873 року газета «Волинские губернские ведомости», яка виходила в адміністративному центрі Волинської губернії Житомирі, повідомила про те, що 25 травня відкриється рух вантажних потягів через станції Оженин, Здолбунів, Рівне, Клевань... до Бреста. Жителі Рівного - читачі цієї газети - передавали цю приємну звістку своїм родичам, близьким, знайомим. Усе місто з нетерпінням чекало цієї події. І ось настав день 25 травня. До залізниці, яка пролягала через місто і над спорудженням якої довго трудилися робітники, вийшли рівняни від малого до старого - всім було цікаво подивитися на „диво" тодішньої техніки. Зі сторони Здолбунова на обрії з'явилася небачена досі рівнянам незвичайна машина, їх реакція була неоднозначною: дехто тікав від залізниці, дехто хрестився. Але більшість з цікавістю розглядала паровоз, вагони.

Основне призначення залізниці - відправка продовольства в Європу. У будівництво залізниці вклали немалі кошти акціонерні об'єднання. Адже лише одна верства залізниці коштувала 104,9 тисячі карбованців.

Розпочався і регулярний рух пасажирських потягів, якими швидко та комфортно можна було дістатися до розташованих вздовж залізниці станцій. Зрозуміло, що далеко не всі рівняни могли дозволити собі таку розкіш - надто дорогими були квитки на потяги.

Проте після введення в дію руху поїздів ціни в Рівному неймовірно зросли, адже підприємливі люди скуповували продукти та відправляли туди, де за них можна було мати немалий зиск. Так, протягом 1881 року зі станції Рівне їх було відправлено 7000000 пудів, з них - 20 відсотків цукру і 25 відсотків хліба, отримано стільки ж пудів вантажів, з них - 25 відсотків меляси (патоки). Кількість пасажирів, які виїхали зі ст. Рівне в 1881 році, становила 38 тисяч чоловік. Крім того, з Рівного пошту відправляли вагонами й отримувалась двічі на добу.

А з середини 1883 року розпочалося будівництво ще однієї вітки залізниці Вільнюс-Пінськ-Лунінець-Рівне-Барановичі-Білосток-Гомель. яке тривало 15 років - аж до 1898 року. На спорудження цієї вітки було залучено десятки тисяч солдатів залізничних батальйонів. Рейки та пересувний склад надходили з державних запасів. До речі, Олександр III затвердив графік будівництва залізниці на три роки. Проте будівництво було втричі довшим. Кожна верства залізниці коштувала 35,1 тисячі карбованців.

Отже, з введенням у дію вітки залізниці Рівне- Вільнюс через Сарни наше місто стало вже залізничним вузлом, через який проходили потяги на Брест-Київ і Рівне-Вільнюс.

Проте планувалося Рівне з'єднати ще і з австрійським кордоном, зокрема з м. Радивиловим. Але. як вказують офіцери російської армії, автори нарису «Рівне», що побачив світ у травні 1882 року, цей факт «... повинен би ще більше посилити значення міста, як торгового центру цілої губернії, проте внаслідок непорозумінь, які виникли між власником міста (кн. Любомирським) і тими, хто проводив цю залізницю, проект цей не здійснився і дорога була проведена з с. Здолбунова.

Але потяги через місто Рівне курсували на радість його жителів. А керівники міста і станції робили все, щоб краще обслужити пасажирів. Так, газета «Волинь» (Житомир) у 1895 році писала: «Нині наш обиватель може в самому центрі міста не поспішаючи придбати квиток до будь-якої станції, тут же здати свій багаж. Міська залізнична станція, яка розташувалась якраз у самому центрі міста, пересунула, отже, залізничний вокзал до міста на і 1/2-2 верстви».

Йшли роки. Для послуг рівнян у 1911 році вже було 7 потягів на добу, які направлялись на Київ, 6 - на Брест, 4 - на Полісся. Це були потяги - кур'єрські, поштові, швидкі, пасажирсько-змішані, прискорено-пасажирські, прискорено-вантажні.

Залізничний вокзал. 1916 рік (листівка)

Потягом у Рівне прибували й високі посадові особи, серед них - цар Олександр III (та Микола II, - прим. www.rivne.org), у 1915 році американський письменник і публіцист Джон Рід. Після запеклих боїв прибували в Рівне поїзди та бронепоїзди, в яких був уряд Української Народної Республіки під керівництвом прем'єра Бориса Мартоса, через станцію в Рівне прибували відомий політичний і церковний діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон), міністр закордонних справ Української держави, відомий історик Дмитро Дорошенко. Після гарячих боїв станцією володіли війська УНР, більшовики, поляки, німці.

У 30 роки XX ст. поляки відправляли через станцію Рівне українських патріотів у концтабір Береза Картузька, в тюрми, а в 1939-1941 рр, більшовики відправляли українців у радянські концтабори. Ось що пише у зв'язку з цим І.Рівенський у статті «Як совіти вміють обманути, нагнати страху і заволодіти містом». У люту зиму 1939-1940 років на станції Рівне стояли сотні товарних вагонів набитих дітьми, жінками, чоловіками, яких енкаведисти мали відправляти в Сибір. Їх охороняли озброєні радянські солдати. Від холоду і голоду «... у тих вагонах люди не то що кричали - просили поміч, а просто вили нелюдськими голосами» («Літопис Волині», Вінніпег, (Канада), № 6, с.83).

Через рік-два після цього зі станції таким же способом відправляли на роботу в Німеччину тисячі наших земляків. А в 60 роки правда, вже під бадьору пісню «Едем мы, друзья»... везли нашу молодь на цілинні землі Казахстану.

У 1952 році гостинно відчинив двері новий залізничний вокзал. Він виріс замість підірваного в 1944 році радянськими підпільниками при відступі гітлерівців з Рівного. І зараз оновлений залізничний вокзал постає перед гостями міста і області в усій своїй красі. На його стінах - тризуб герб незалежної України, старовинний герб Рівного, синьо-жовті українські національні барви. Всередині - просторе, світле приміщення, прикрашене великоформатними картинами які розкривають історію Волинського краю ХІV-ХVІІІ століття....

Залізничний вокзал. 2004 рік (фото www.rivne.org)

Гурій БУХАЛО
З газети „Сім днів” (2 серпня 2002 року)
Ілюстрації "Віртуальне місто Рівне" (с) www.rivne.org

 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись