Місто бойової слави.

Сонячного літнього дня 22 червня 1941 року Ровно блискавкою облетіла тривожна звістка: війна, фашистська Німеччина напала на нашу країну. Вже в перший день віроломного нападу війна принесла ровенчанам людські жертви. Смерть прилетіла на крилах фашистських літаків. Молодчики рейхсмаршала авіації ката Герінга скинули бомби у центрі міста — не на якісь важливі воєнні об'єкти, а на жилі квартали. В небі над Ровно (поблизу Дубно, прим. www.rivne.org) 22 червня о 4-й годині 25 хвилин ранку вперше в історії Великої Вітчизняної війни льотчик-винишувач Іван Іванович Іванов протаранив фашистський бомбардувальник «Хейнкель-111».

Підступний ворог наближався до Ровно. Прикриваючись розбійницькими нальотами на місто «юнкерсів» і «хейнкелів», танкова армія генерала Клейста вирішила блискавично оволодіти районом Луцьк—Дубно—Ровно. Кілька днів біля Дубно тривали великі бої. Радянські танкісти восьмого механізованого корпусу (командир герал-лейтенанг Д.І.Рябишев, комісар М.К.Попель) зірвали ворожі плани, знищивши понад 400 танків противника, і дали змогу нашій армії зайняти більш зручні рубежі оборони. Але сили були нерівні. Німецькі військові частини 29 червня 1941 року вдерлися в Ровно.

Резиденція гауляйтера України Ніколи ровенчани не забудуть жахливих, кривавих днів фашистської окупації. Жорстокі, невблаганні гітлерівські людожери почали наводити «новий порядок». У Ровно вони влаштували «столицю» окупованих ними земель Радянської України. Тут був рейхскомісаріат на чолі з намісником Гітлера Еріхом Кохом, який в одному із звернень до солдатів Східного фронту писав: «Ви можете мені повірити, що я витягну з України останнє, аби тільки забезпечити вас і ваших батьків». Звідси у міста і села України розходилися розпорядження і закони фашистських окупантів, за невиконання яких штрафували, катували, ув'язнювали і розстрілювали.

В книзі Д. Медвєдева «Сильні духом» Ровно при фашистах описується так: «Неможливо було примиритися з тим, як скалічили місто німецькі окупанти. Вони ніби зробили йому «честь», утворивши з нього «столицю», і в той же час вони його умертвили. В Ровно зібралася величезна кількість фашистів. Тут були і військові, і чиновники, і їх сім'ї; німецькі поміщики, які приїхали сюди «освоювати» східний простір», були й «українці» берлінського походження, і всілякі колишні люди. Вся ця різноманітна маса сновигала вулицями, кричала в так званих казино і торгувала, торгувала, торгувала... Афери робилися в ресторанах, установах і прямо на вулиці. Вечорами, біля театрів, де красувалася намальована на шиті заввишки на цілий поверх актриса кіно, яка хтиво посміхалася, збиралися натовпи офіцерів, розмальованих дівиць, комерсантів у котелках і в накрохмалених маніжках. З вікон лунала сентиментально-еротична мушка, чулися голоси офіцерів, які розважалися... а місто було мертве».

Здійснюючи вказівки свого напівбожевільного фюрера про панування «вищої» німецької раси та про повну підкору «неповноцінного» місцевого населення окупованих земель нацистському режиму, фашистські варвари вдалися до масового терору. За колючим дротом у трьох таборах в нестерпних умовах утримувалося багато радянських військовополонених, яких звозили в «столицю» з різних місць. Мало хто з них залишився в живих. В 609 братських могилах міста поховано понад 10 тисяч військовополонених. А хіба можна забути масові розстріли мирних жителів?

Похмурого осіннього дня в листопаді 1941 року на околиці міста — Грабнику — за наказом окружного комісара Беєра зійшлися тисячі радянських громадян, євреїв за національністю. Силоміць людей погнали під конвоєм за місто до ліска Сосонки. Тут в болотистій долині від куль фашистських катів загинуло сімнадцять з половиною тисяч ні з чому не винних жителів. За першим масовим розстрілом населення відбулися інші: на подвір'ї міської тюрми, по вулиці Білій, біля кар'єрів Видумки. За даними матеріалів Нюрнберзького процесу в Ровно та його околицях фашистські кати умертвили 102 тисячі чоловік.

Окупаційна машина в Ровно запрацювала. Вона навіть випускала паперові гроші з зображенням... голівки української дівчинки у хусточці. Це було в дусі гітлерівців. «Прославляли» на грошах українську дитину — і створили на Україні для народу справжнє пекло.

Проти фашистської тиранії піднялися мільйони. Серед народних месників було чимало радянських патріотів, які боролися у самому лігві гауляйтера України Коха — в Ровно. Вони, а не окупанти, і були справжніми господарями міста. Всенародною боротьбою проти загарбників керував Ровенський підпільний обком КП(б)У на чолі з В.А.Бегмою.

Рівненські партизани

У місті діяли три великі підпільні групи: Т.Ф.Новака, колишнього секретаря Ленінського райкому комсомолу Львова П.М.Мирющенка і колишнього другого секретаря Радянського районного комітету партії Києва М.М.Остафова.

Найбільш боєздатною виявилася група Новака. Терентій Федорович був досвідченим підпільником. Під час панування польської шляхти на західноукраїнських землях він був членом Волинського окружкому КПЗУ. Польський суд у Ровно засудив революціонера по різних статтях на 31 рік тюрми. Але у в'язниці Новак пробув близько трьох років. Завдяки визвольному походу Червоної Армії у вересні 1939 року він вийшов на свободу. Був депутатом Народних Зборів у Львові, членом Тимчасового управління Ровенського повіту і головою обкому МОДРу. Почав вчитися у Ровенському учительському інституті, І ось знову підпілля. На цю відповідальну ділянку роботи в тилу ворога його поставив за згодою ЦК партії Ровенський обласний комітет КП(б)У.

В кінці 1941 року Новаку вдалося влаштуватися на посаду директора Ровенської фабрики валянок і щіток (тепер в цьому приміщенні розміщена кондитерська фабрика). Незабаром на фабриці була створена підпільна Організація, яка влітку 1942 року вже мала 30 чоловік. Ядром організації стали старі товариші Новака по революційній роботі: Іван Луць, Настя Куреша, Ольга Солімчук, Федір Кравчук. Іван Чеберак, а також Володимир Соловйов, Федір Шкурко, Микола Самойлов, Марія Жарська, Микола Поцелуєв, Віталій Поплавський. Досвідчений конспіратор і організатор Т.Ф.Новак зумів через деякий час збільшити кількість членів підпільної групи у кілька разів. Свою діяльність підпільники почали з агітаційної роботи. В директорському кабінеті вони слухали радіопередачі Радянського Інформбюро, розмножували і розповсюджували їх серед населення. «Німці в Москві, вони зайняли Ленінград. Червона Армія розбита», - галасували вороги Радянської влади. Правдивим словом листівок і відозв підпільники спростовували ці провокаційні чутки.

Від агітаційної роботи організація перейшла до активних дій проти фашистів та їх найманців — українських буржуазних націоналістів. Члени більшовицького підпілля влаштовували диверсії, знищували німецьких офіцерів, провокаторів, шпигунів.

Велику роботу проводили підпільники з таборах для військовополонених: організовували втечі радянських бійців, переправляли їх в партизанські загони, залучали до своїх лав найбільш надійних.

В 1943 році Т.Ф.Новак установив зв'язок з партизанським загоном Д.М.Медвєдєва, який успішно діяв на Ровенщині. Цінні розвідувальні дані, зібрані підпільниками у місті, тепер передавались Медведєву, а через нього — у Москву Радянському командуванню.

Після цього бойова діяльність підпільників посилилась. Вони підірвали на станції Ровно товарний склад, знищили єдину на Україні фабрику, яка виготовляла цурки для газогенераторних машин. Микола Поцелуєв перерізав у двох місцях кабель, який з'єднував ставку гітлерівського командування на території тимчасово окупованої України з Берліном. Від рук молодих народних месників, очолюваних Ф.Кравчуком, дістала заслужену кару за злочини група зрадників Батьківщини разом з своїм ватажком — бандерівським катом і шпиком по кличці «Хмара». Дівчата-патріотки Галина Гніденко, Ірина Соколовська і Ліза Гольфон 3 січня 1944 року підірвали офіцерську їдальню. 4 січня полетів під укіс військовий ешелон.

Активно боролися проти ненависних ворогів юнаки і дівчата Ровно. Багато молодих патріотів було в міській підпільній організації М.М.Остафова. Сам Микола Максимович, партійний працівник і вчений, тяжко поранений потрапив до німців у полон. У таборі для військовополонених він створив підпільну організацію, за допомогою друзів вийшов на волю і продовжував боротьбу з гітлерівцями. Готуючи замах на ката українського народу Еріха Коха, Остафов зазнав невдачі, його заарештували і після нелюдських катувань у гестапо повісили. Навіть в останні хвилини життя мужній патріот поводився так, що фашисти боялись його.

Смертю хоробрих у боротьбі за визволення рідного міста від рук окупантів загинули також керівник під цільної організації П.М.Мирюшенко, бойові друзі і товариші Терентія Новака Микола Поцелуєв, Олександр Гуць, Федір Кравчук, Віталій Полтавський, Марія Жарська, Федір Шкурко, Микола Самойлов, Михайло Анохін, Іван Луць та інші.

Крім підпільних організацій, в місті героїчно діяли проти загарбників розвідники партизанського загону Д.М.Медвєдєва, серед яких особливо відзначився своєю мужністю і безстрашністю М.І.Кузнецов. Уральський інженер, він ще до війни досконало вивчив німецьку мову. Це стало в пригоді партизану-розвіднику. Одягнений у форму німецького офіцера, з документами на ім'я лейтенанта Пауля Зіберта, Микола Іванович збирав цінні розвідувальні дані, побував навіть на прийомі у гауляйтера Коха. Серед білого дня Кузнецов знищив у Ровно вищих гітлерівських урядовців, лютих ворогів українського народу — імперського радника фінансів генерала Ганса Геля, головного суддю на Україні Альфреда Функа, кинув протитанкову гранату в урядового президента замісника гауляйтера в політичних справах Пауля Даргеля. Разом з своїми бойовими товаришами Струтинським, Камінським і Львовським Кузнецов взяв у полон командуючого особливими військами на Україні генерала фон Ільгена. Пізніше сміливий розвідник застрелив у Львові віце-губернатора Галичини Бауера і його заступника Шнайдера, майора польової жандармерії Кантера.

Радянський уряд високо оцінив подвиги Миколи Івановича Кузнецова, присвоївши йому посмертно звання Героя Радянського Союзу.

На початку 1944 року з наближенням фронту до Ровно серед гітлерівців піднялася паніка. Спішно евакуювалися численні відділи рейхскомісаріату, представники різних фірм і контор, військові частини, зрадники-бандити. Похоронним дзвоном пролунали для них організовані партизаном Михайлом Шевчуком вибухи будинку ортскомендатури, офіцерського ресторану, вокзалу, заповненого німецькою знаттю.

2 лютого 1944 року війська Першого Українського фронту під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна принесли свободу трудящим Ровно. А 5 лютого столиця нашої Батьківщини Москва салютувала доблесним військам 20 артилерійськими залпами з 224 гармат.

Активну участь у визволенні Ровно, крім піхотних частий 13-ї армії генерала М.П.Пухова, взяли козаки 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії імені Морозова, якій було присвоєне почесне найменування «Ровенська». У складі дивізії мужньо билися з ворогом сини тувинського народу. Ровенчани ніколи не забудуть бойових подвигів 4-го ескадрону тувинців 31-го гвардійського кавалерійського полку.

Разом з регулярними радянськими військами місто визволяли від фашистських загарбників партизани і підпільники Ровенщини. 12 лютого 1944 року у рапорті на ім'я секретаря ЦК КП(б)У, голови Уряду УРСР, генерал-лейтенанта Микити Сергійовича Хрущова вони повідомляли, що не давали ворогові спокою ні вдень ні зночі: пустили під укіс 607 військових ешелонів, знищили 207 гармат, 131 танк, розгромили 13 гарнізонів, зірвали 61 склад, розбили 899 автомашин, вбили понад 30 тисяч німецьких солдатів та офіцерів.

Трудящі Ровно радо зустрічали своїх визволителів. Над містом майорів червоний прапор — прапор перемоги.

Ровно. (1961 р.)
Автор: Олександр Молчанов
Iлюстрацiї "Вiртуальне мiсто Рiвне"
(с) www.rivne.org

 Додаткові матеріали

Визволення м. Рівне. (1944 рiк)
На початку лютого 1944 року Радянська Армія визволяла наше місто від німецько-фашистських загарбників. Унікальні кадри хроніки (відео 36 сек., 3 Мб) люб'язно надані рівненським сайтом "Знахідка".
Також читайте "Трагічні роки", "В сердцах ровенчан - навечно" та "Нюрнбергский процесс."

 Важливе застереження

Власники Iнтернет проект "Вiртуальне мiсто Рiвне" можуть не подiляти думок, що викладенi авторами статей у даному роздiлi.

<< Повернутись